Як багато хто, я у стані обалдіння спостерігаю за справою Івана Марчука проти Михайла Апостола. Там де колишній радник Авакова терся біля художника, тоді підсунув йому якісь папери на підпис, і тепер виявилося, що всі права на цифрові зображення картин Марчука на сто років перейшли до сина Апостола. За десять тисяч гривень.І Апостоли вимагають свою плату з авторів каталогів і виставок, що зробило неможливим виставкову діяльність Марчука. І художник у свої поважні роки має через суд відбиватися від цієї угоди століття, доводити, що його ввели в оману. Судячи з того, що попри розголос справа тягнеться уже рік, і можливо тягнутиметься ще роками, Апостоли все добре продумали. У них у запасі більше часу, ніж у Марчука. А слухання можна затягувати до безкінечності відводами адвокатів та різними експертизами. Так от, що мене особливо зачепило. Я була у друзях Апостола на фб, доки він мене не забанив за питання про цю справу.А читала його як садовода. Він багато писав про свій лісо-сад, про нові та забуті технології вирощування. Викладав фото себе і внуків у вишиванках, милувався продукцією власного саду, полуницею. Писав про нашу відповідальність перед наступними поколіннями, що треба дбати про природу і свою землю, жити в гармонії зі світом. От і подбав. Увійде в історію як хрунь і дрібний шахрай, як тупий обмежений рагуль. Ні сад, ні вишиванки не врятували. Численним внукам бажано змінити прізвище від ганьби подалі.