Я дочитала "На вагу золота" Альони Рязанцевої, і це було ну дуже добре, навіть нема до чого придовбатися (якщо опустити одну "драму з пальця", але це класика для такого жанру). Хіба що героїня "плюс сайз" тут 80-кілограмова, можна було б ще кілька кг накинути, жалко, чи шо? )) Про що це. 27-річна жінка, що начебто поборола РХП, веде блог про прийняття себе і працює моделлю в магазині білизни. Напозір наче впевнена в собі і пропрацьована, але насправді є нюанси. Вони з колегами і начальницею приїжджають в Одесу на тиждень, щоб позмагатися за грант на розвиток бізнесу. А з ними ще красивий та м'язистий колега. А на місці ще намальовується член журі з німецьким акцентом, який наче теж нічо такий (але хто зна). Ну і далі будуть класичне "ой, я впала", "він підняв мене своєю горою м'язів та прощупав усі місця, перевіряючи, чи нема перелома". І оце "ти замерзла? у мене нема кофти, доведеться обійнять". Дуже хароші сцени 18+, дуже (чоловік теж зацінив, коли я присилала йому скріни окремих сцен 😜). Всі плот-твісти канєшно вгадуються з перших трьох знаків, але перебачуваність у таких книжках - теж елемент комфорту (да ж? бо я не дуже шарю у ромкомах). Знову-таки, чоловік прописаний жінкою, бо оце "ти не любиш устриць, а тут більше нічого нема? тоді я миттєво домовлюся, щоб тобі принесли щось інше з сусіднього закладу цієї мережі" - це тіки жінка може додуматися, у чоловіків здебільшого додумувалка до такого не доросла. Але читать приємно, шо вже. Ну і загалом любовний інтерес тут такий ух, все, як треба. Ніби пропрацьований ще сильніше за головну героїню (тільки пропрацювала його авторка, а не психотерапевт). І ще відмічу, що дуже добре й душевно прописане РХП, все правдоподібно та як в жизні (а авторка, наскільки я розумію, сама цього не переживала, лише піддивилася зі сторони). От прям прекрасно. Цю тему загалом непросто описати, якщо це не проживеш, але тут вийшло 100%. Загалом легкий, іронічний та приємний стиль і видно напрацьовану руку авторки (це наче вже четверта її книжка). Волосся торкнулося білої кераміки. Унітаз дивився на мене з іронією. - Ну, здивуй мене, - байдужим тоном ніби промовляв він. - Я стільки лайна вже бачив. Мені начхати, що ти зараз робитимеш. Або таке: - Вип'ємо чогось, поговоримо. Я не чіплятимуся. На мені була сукня за половину моєї зарплати, а він "не чіплятиметься"? Я мало не пхикнула від розчарування. Чи це відмітила собі теж: Почувши це, шлунок схвально забурмотів щось на своєму шлунячому. Тут вже на грані, але теж похіхікала: Устриць я ніколи не їла, але цю гидоту до рота брати не збиралася. Сьогодні в ньому і так побувало те, чим не варто було ласувати. 🌚І в усю цю іронію загорнуто кілька дуже важливих тем: об'єктивізація, фейковий образ в соцмережах, як батьки доводять дітей до РХП, як відростити впевненість в собі та не стати сукою і ще багато різного. Хороше. От прям хороше. Беріть читайте. #непозбувний_відгук