Відгуки на "Сандвіч" Кетрін Ньюмен на Гудрідс протилежні: або "це найгірша книжка в моєму житті", або "найкраще прочитане, відчула кожну букву". Розумію, і тих, і тих ) Мої враження коливались між "оо, ну це дуже життєво!" та "боже, яка ж крінжа". Пройдемося по пунктах: 1) Літо, спека. Сім'я з'їжджається на відпустку у будинок, який вони орендують щороку вже 20 років. Він вже такий рідний, що герої ревнують, якщо власники змінюють меблі. 2) У книжці нічого не відбувається. Вони їдять, купаються, розмовляють, купують продукти та думають. І так 7 днів, а розділи називаються днями тижня. 3) Ми залазимо в голову 53-річній жінці. Вік, що відчувається як коли серед потенційно травмонебезпечних занять - пінг-понг, денний сон і відкривання грецького йогурту "Я жінка з менопаузою" - той стан, яким вона себе найбільше характеризує, але ніяк не може прийняти. Якби менопауза була речовиною, вона зараз бризкала б із моїх очей і випалювала б слово "фу" на симпатичному Ніковому обличчі. Місцями це життєво й смішно )) Розділ під назвою "Настрій і ти" викликає в мене бажання забити когось насмерть пляшечкою "Золофту". Місцями дивно: Чому припливи здаються такими принизливо гінекологічними? Ніби твоя піхва особисто підкидає вугілля в пекельну піч. 🤔4) Їхні дорослі діти вже поїхали з батьківського дому, і батькизвикли організовувати своє життя довкола порожнечі, яку вони по собі лишили Але тут діти знову поруч, і дивлячись на них зараз, вона згадує їх маленькими. Як важко їй далося материнство, як місцями вона почувалася ніби в пастці (дуже розумію). Як нахрін збився режим сну на все подальше життя (о, як життєво!!!), а чоловік такий "ну ти можеш мене будити, якщо що". Згадує, як маленькі діти задовбували, кричали, як вони какали і розносили пісок по рушниках і моїй психіці Але при цьому, як вона нонстоп за них боялася, і як безкінечно любила: Кажуть, що народити дитину - це погодитися на те, щоб твоє серце ходило окремо від тіла. А тепер не вірить, що вони вже ось такі, з якими можна говорити по-дорослому, як з рівними. 5) Що мене тут харило: ця пара надто буквально сприйняла ідею, що зі своїми дітьми треба бути відвертими. Дивитися на це трохи невдобно. 🫣 Жінка згадує, як чоловік до неї ліз, коли на тому ж ліжку лежав їхній маленький син з пневмонією;🫣 Доньку вони зачали під звуки машинки, якою грався син в сусідній кімнаті;🫣 - Пішли помиримося в дУші надворі, - каже чоловік дружині. - Я все чула, і ще, тато, я бачу твою голу сраку, - каже донька, яка знаходиться в тій же кімнаті. 🫣 - Вони лежать на ліжку, а донька - на підлозі. І в цей момент чоловік просовує руку під футболку дружині і бере за одну грудь.🫣 - Пам'ятаєш, як нам було років по одинадцять, і мама сказала, що нам колись доведеться робити куні своїм дівчатам, - згадує син. 🫣 Або таке: мати розповідає, що вона зі своїм попереднім чоловіком не користувалася контрацепцією, і донька каже матері: - У мене в голові з'являється картинка, як ти в ліжку з якимось придурком, якому западло навіть презерватив надягнути. А деякі порівняння спантеличують: - Відчуття, ніби ти встромив в мене м'ясний термометр 🤔Хоча є і веселе: Та хто хоче, щоб мужик тримався довше? Я хочу, щоб він кінчив якомога швидше. Моя бібліотечна книжка сама себе не прочитає! 😁6) Героїня в тому моменті життя, коли хочеться сказати "нічого не чіпайте, і хай та все триває завжди". Але вона вже відчуває оцю крихкість теперішнього, і розуміє, що все неуникно зміниться: Життя - це гойдалка. Я стою по центру, нерухома і в рівновазі: живі діти з одного боку, живі батьки - з іншого. "Не рухайся, навіть не дихай", - думаю я. Утім розумію, що все одно поворухнуся. Бо інакше не вийде Ще тут є тема абортів та перинатальної втрати - тож обережно, якщо вас це тригерить. Загалом книжка терапевтична та має приємний післясмак. Про "тут і зараз", про прийняття неідеальності життя, жіночу тілесність та батьківські почуття. Іронічна, коротка, дуже літня та читається за вечір. Правда, частина контексту зникла при перекладі, але шо робить, що робить 🤷 #непозбувний_відгук