📚 Непозбувний книгочитун | Мені вигідно давати читать фентезі, бо в будь-якій незрозумілій ситуац...

Мені вигідно давати читать фентезі, бо в будь-якій незрозумілій ситуації я думаю, що "ну це просто не мій жанр", або "певно я була неуважна і щось пропустила". Тому "Закони Невриди" Катерини Самойленко я читала з плюс-мінус таким самим настроєм: "отут не ясно, але ймовірно проблема в мені. Бо сотні захоплених відгуків не можуть брехати". Але потім пішла на клуб і з'ясувалося, що пробема таки не в мені. І навіть, скоріше за все, не в авторці. А у відсутній редакторській роботі. І це дуже сумно ( По суді, авторка-дебютантка проробила круту роботу, створивши великий продуманий світ зі своїми законами та ієрархією, але лишилася в цьому сама, не отримавши якісної допомоги на фінальному етапі. У будь-яких Сандерсонів є армія помічників та бета-рідерів, а тут (наскільки я можу судити) безперечно талановита авторка лишилась самотньою зі своїм складним рукописом, і в друк пішло як є (хіба що з легкими косметичними правками). Звідси у тексті полишалися як логічні невідповідності та нестиковки, так і чисто стилістичні штуки, які можна було б легко поправити, якби було кому. А головне можна було підказати "отут читачам не ясно, поясни", але ніхто не підказав, і вийшло, як вийшло. Ідея загалом хороша. Дівчина тікає від аб'юзера і потрапляє у паралельний світ істот, які колись давно від'єдналися від людського світу, щоб жити за власними правилами. Вони тут перетворюються на вовків, круків, сов та інших тварин, мають надприродні здібності, у цього світу свої війни та повстання, своя податкова система та ієрархія. А ще на небі два місяця і два сонця. Цікаво. Але прикол в тому, що героїня не сильно й дивується, потрапляючи в оцю всю довбатню, ніби щодня стрибає у інші світи. І нас разом з нею кидають у ці всі правила, ніби ми пропустили попередні 15 серій і мали б вже все знати. І поки ти гребешся зі світоустроєм, виринають додаткові правила та нюанси (не завжди логічні), і починаєш плутатись: "стоп, а оце нам пояснювали, чи я щось пропустила?" 🤔. Здебільшого справа в тому, що не пояснювали. Та й сам сюжет першої частини складається з того, що героїня потрапляє у цей світ, періодично забиває на аб'юзера, від якого тікала, і спокійно собі гуляє. А потім він раптом виринає і вона імпульсивно погоджується на невигідні і дивні угоди, щоб від нього втекти. Не сильно розібравшись, які будуть наслідки. Продать душу? Та фіг з ним, давайте. У свій нормальний світ вона формально хоче повернутися, але й наче не дуже. Нас би мала тримати напруга - чи вирветься вона додому, але про її прив'язки до реального світу ми нічого не знаємо. Є якась бабуся, але їй теж трохи пофіг, де пропадає її онука вже кілька місяців. І виглядає це як "так хочу додому, що попруся вночі через ліс та монстрів хєрзнакуди. Ой, не вийшло? Ну нічо, побуду тут ще 28 днів, норм". Водночас з героїнею всі чомусь носяться, через неї починаються міжкланові конфлікти, сварки між князями і ще багато чортівні. Хоча по суті, це просто "попаданка" з іншого світу, яка тут чужа, і чому всі довкола неї танцюють - нам не ясно (спойлер - це стане ясно у другій книжці. Але ж ми поки читаємо першу і логіка героїв тут пішла погулять). Окремі епізоди прям цікаві і дуже динамічні, але тільки засмоктуєшся в сюжет, цей шматок ніби відпадає, і нас знову викидає у основну лінію (і не завжди ясно, нащо було ото цікаве відгалуження). Усе це пересипане відсилками на інші твори. Деякі найпростіші відсилки нам розжовують і складають в клювик, а складніші треба шукать самим. Усі герої (навіть потойбічні) тут читали Фаулза, Бодлера, Симоненка та Шекспіра і цитують їх у будь-якій незрозумілій ситуації ) Це щоб книжка не виглядала як чистий жанр, а шось умніше, ну але трохи кумедно ) Кажуть, щоб краще зрозуміти "Двоповню", треба читати всі три книжки, але мені вистачило першої, бо не надто цікаво, що буде далі. Дівчата з клубу прочитають і перекажуть ) Але знаю, що у серії купа поціновувачів, а значить книжка таки хороша, просто, ймовірно, не моє 🤷‍♀️. #непозбувний_відгук