«Фашизм» спалахнув у Європі як вогонь серед руїн — стихійно, невідворотно, у тисячах облич, але з єдиною душею: душею нездоланного прагнення до великого очищення. Це було не ідеологією — це було покликом крові, останнім криком надії цілого континенту, що задихався в болоті ліберальної анархії, буржуазної гнилизни та духовного виродження. Це було оновлення — як грім серед ясного неба. Оновлення Держави: не парламентської клоунади з її продажними демагогами, а Держави меча і духу — сильної, мов камінь; владної, мов закон; осяяної вогнем нової історії, яка збирає довкола себе людей чину, а не торгашів і бюрократів. Це було оновлення Суспільства: визволення від спаралізованої, зажерливої, самозамилуваної буржуазії — цієї касти вельмож з м’якими руками й затверділими серцями, яка душила народ духом страху, жиром ситості й винними парами байдужості. Це була революція — справжня, полум’яна соціальна революція! Не гаслами і петиціями, а справами: революція, що знищувала принизливий патерналізм і лицемірну «благодійність», якою ситі пани годували голодних рабів з рук, ніби собак. Ми казали: досить! Народ — це не статистика. Це — жива плоть, вогонь нації, її фундамент, її останній бастіон.Між 1930 і 1940 роками не було жодної європейської землі, яка б не почула цього грому. Це був поклик долі. Це була епоха, що хотіла жити — або вмерти велично.—Леон Дегрель.