Це типу мій друг в окопі має далі під дронами сидіти невідомо ще скільки часу, а ти будеш в теплій хаті розповідати що «іншого шляху немає?».
Це не діагноз ситуації. Це заборона ставити питання про ціну.

У цій конструкції три підміни.
Перша: «боротьба» не визначена. Тримати нинішню лінію, повернути кордони 1991-го і довести до розпаду Росії як імперії - три різні війни. Сам В’ятрович раніше прямо казав, що навіть кордон 1991-го і НАТО загрозу не знімають, доки Росія лишається імперією. Тобто «єдиний шлях» у його версії не має фінішу, який можна перевірити. Будь-яка зупинка за означенням стає зрадою, бо мета винесена за горизонт життя тих, хто зараз гине.

Друга: альтернатива зведена до капітуляції.
Перемир’я, заморозка, обмін територій на гарантії, нейтральний статус, вузькі угоди по морю й енергетиці — це не одне й те саме, що «підставити горло».
Майже кожна велика війна XX століття закінчувалась не знищенням імперії супротивника, а угодою, яку тогочасні радикали теж називали ганьбою. Фінляндія 1944-го, Корея 1953-го, розділена Німеччина - не аргумент «за мир», але й не «ілюзія».
Аналогія з Чемберленом працює лише якщо Росія 2026-го - це Німеччина 1938-го і в України є черчилівський ресурс переламати хід війни.
Цього ресурсу В’ятрович не показує. Він показує моральну формулу.

Третя: ціну платить не автор формули.
Він нардеп, не на фронті, і сам це обігрує в тексті «до тих, хто не на фронті, від того, хто не там».
Фраза «втрати не марні, доки існують українці» надає сенс уже загиблим. Вона не зменшує рахунок наступних.
Коли депутат каже, що іншого шляху немає, він фактично каже: мобілізація, закритий виїзд і щомісячні втрати — це політика, а не вибір, який можна переглянути.
Відповідь була не розрахунком сил, а тавром.
Історик тут працює не як історик. Він закриває розвилку завчасно: все, що не боротьба до перелому, оголошується ілюзією ще до того, як пораховано, чим цей перелом забезпечений.
Це зручна позиція для людини з мандатом. Для людини, яку цей мандат відправляє в окоп, це вже не аналіз, а вирок.