«Чому в Україні так багато націоналізму - тому що він добре продається.Чому досить не скінчилася війна? Тому що на неї заробляється.Але є речі які у пропаганді війни неприпустимі. Коли юна українська гімнастка затикає вуха навушниками та закриває обличчя під час гімну Білорусі (Білорусі!) - це є втягуванням дітей у політику та війну. І порушенням правил.На відміну до цього псевдопатріотазму хочеться нагадати історію:У 1942 році відбулося кілька матчів між командою "Старт" (зібраною з Динамо та Локомотиву) і «Флакельф», до складу якої входили найкращі німецькі спортсмени — льотчики, техніки зенітники. Вони програли з рахунком 1:5. Згодом відбувся матч-реванш, який німці знову програли — 3:5. Цим двом матчам передувало ще кілька.То про що ж думали тоді "непатріотичні" спортсмени? Країну яких винищував ворог. Про перемогу. Хоча б на футбольному полі. А про що думають функціонери від спорту? Про те, що із зменшенням росіян та білорусів їх спортсмени отримають більше шансів на перемогу. А вони - на премії та винагороди. Це і є підґрунтя такого "патріотизму" та лобіювання виключення росіян та білорусів із змагань. Йдіть і перемагайте. На вашому полі бою. А не у кабінетах. Це не по-спортивному.» - Олена Тищенко @NovynyPravdy