«Звіт, який зник»У місті панувала тиша. Така тиша, яку не порушують ні вигуки депутатів, ні крики обуреної громади. Влада мовчала. А тим часом комунальні підприємства, немов тінь, розчинялися у хаосі справ, кримінальних протоколів і раптових обшуків Кількість кримінальних справ виросла, як дим від пожежі, а директорів комунальних підприємств змінювали так часто, що старі двері кабінетів вже рипіли від постійного використання. Але звіту – ні, звіту не було.Комунальне підприємство – це така собі чарівна країна, де все працює за своїми законами. Тут директори змінюються так швидко, що громаді навіть не намагаються розповісти, чим вони взагалі займалися. Але кому це цікаво?  Тому звітність – це щось з іншої планети.Ось Марсов, наприклад, після звільнення ходить до суду так часто, ніби отримав там нову посаду. Швець встигла отримати досвід квесту на кордоні, де їй люб'язно нагадали, що кримінальні справи – це не просто папірці. А тепер Шпак вирішує, що зимувати в судових залах – це не про нього, тому хоче звільнитися і, мабуть, обрати теплі краї. Але нащо йому звітувати? Навіщо це взагалі? Громада все одно мовчить, влада не запитує, депутати вдають, що це не їхня справа. Міська рада, нагадуємо, це ж засновник, але, здається, вони забули про цей дріб'язок, на жаль...