Британський журналіст Сідні Адамсон провів в Одесі майже пів року у 1906 році. Він побачив місто зовсім не таким, яким ми звикли уявляти його сьогодні.Він відразу зрозумів, що всіх іноземців «кидають на гроші» носії на вокзалі та привокзальні кучери. Він пише, що з нього взяли подвійний тариф. По-друге, він дуже змерз. Його комірець та головний убір були набагато меншими, ніж комір та шапка «дрожкі-боя». В готелі на Миколаївському бульварі треба було доплачувати за гарячу воду: 10 копійок за глечик, 50 копійок за ванну та 25 копійок за самовар. Цей самовар його дуже здивував – він не міг зрозуміти, навіщо на ніч пити стільки чаю. Ще він дуже ретельно описує весь теплий одяг та взуття мешканців міста.Його взагалі цікавили звичаї православної («грецької», як він її називає) церкви. Великдень з виставленими у вітринах кожної пекарні пасками, та Пасхальна служба, коли юнаки намагаються стати поряд с красунями, щоб поцілувати їх на честь Воскресіння. Дивує його і звичай влаштовувати стіл для померлих на кладовищі. Це явище він описав яскраво і в деталях.Цікаво описується звичай «фланирувати» Дерибасівською вулицею, спочатку одною стороною вверх, потім другою вниз, та оглядати одне одного, притаманний особливо дівчатам на виданні та потенційним нареченим. Цікаво, що цей звичай був поширений до кінця двадцятого сторіччя. Адамсон пише, що так само було і в Парижі, і в Лондоні, і в Нью-Йорку тих часів.