Ігор Чайка, Ковель | Спільний біль непоправної втрати вкотре зібрав нас на центральній площ...

Спільний біль непоправної втрати вкотре зібрав нас на центральній площі Ковеля. Ми віддали останню шану незламним землякам, воїнам духу – офіцерові та солдату – заступнику командира 3-ої механізованої роти в/ч А 0296, старшому лейтенантові Олегу Олександровичу Подліпінському та стрільцеві-санітару, солдатові в/ч А 4053 Роману Олександровичу Рибчуку. Вони заплатили найвищу ціну за майбутнє своєї країни, своїх родин, свого міста. Пам’ять про них житиме вічно... Олег ПОДЛІПІНСЬКИЙ народився 18 листопада 1971 року в Ковелі. Навчався в загальноосвітній школі №8. Здобувати фах інженера-механіка у Львівському сільськогосподарському інституті. Як один із кращих студентів Олег поїхав на стажування до Чехії, де міг лишитися жити, та вибрав Україну, рідний Ковель. Разом із дружиною – Оксаною виховали двох синів – Вадима та Романа, для яких тато був прикладом у всьому. Родина була його Всесвітом: Олег багато читав і привчав до книги дітей. Любив музику. Тримав себе у відмінній спортивній формі: навіть на фронті, після трьох своїх поранень і перелому хребта, щоденні 100 віджимань від підлоги були для нього нормою. На війні старший лейтенант (офіцерське звання отримав на військовій кафедрі в інституті) Олег Подліпінський – з березня 2022-го. Пішов до військкомату в перший день повномасштабного вторгнення зі словами: «Як офіцер, я маю захищати свою країну...».Відкритий до спілкування. Чесний і справедливий, швидко здобув авторитет у солдатів. Для них він був не просто командиром, а справжнім наставником, другом і побратимом. Життя простого солдата було для старшого лейтенанта Олега Подліпінського найвищою цінністю. Його хлопці три місяці тривали оборону під Бахмутом – і він був поруч, а не просто командував на відстані. За мужність та героїзм отримав почесний хрест «Честь і слава». Саме ці слова найкраще характеризують бойовий шлях Олега Подліпінського. Після трьох поранень і перелому хребта він пішов на перекомісію, аби полишити службу за станом здоров’я. Але коли побачив у черзі до лікаря хлопця без ніг – повернувся на фронт. «Я мушу воювати, щоб мої сини не бачили війни», – казав Олег рідним. Свій останній бій офіцер Олег Подліпінський прийняв 29 жовтня поблизу села Діброва Сєвєродонецького району Луганської області. Тепер йому навіки 52.Солдат Роман РИБЧУК народився 17 липня 1988 року в Ковелі. Його батьки – Світлана та Олександр Рибчуки – виховували троє дітей. Роман був середнім сином. Вчився у ЗОШ №11, а після 9 класу пішов здобувати фах автослюсаря в Ковельському СПТУ №7. Відслужив строкову службу в армії та повернувся в рідне місто.Працював майстром по ремонту машин. Техніка була його стихією. Коли хтось просив Романа допомогти – ніколи не відмовляв. Своєї родини чоловік не мав, тому всю любов і сердечне тепло віддавав племінникам. Роман був учасником АТО, мав бойовий досвід. Тож, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, одразу пішов у військкомат і в червні 2022-го його мобілізували. Воював на різних ділянках фронту. Торік у жовтні під Куп’янськом був поранений, але навіть тоді рідні не чули від нього жодних нарікань на долю. «У мене все добре!, – звучало в телефоні завжди, коли Роман дзвонив із фронту. – Краще розкажіть як ви там, вдома?».В жовтні Роман приїжджав до Ковеля у короткотермінову відпустку. Привіз подяку від командування і розповів, як із хлопцями тримали оборону на Лиманському напрямку, як йому тиснув руку високопоставлений генерал... Рідні помітили: Роман став спокійним та впевненим у собі. 25 жовтня він повернувся на фронт, а через 5 днів – 30 жовтня, солдат Роман Рибчук загинув у бою з ворогом біля села Серебрянка Донецької області. Йому навіки 36.Вічна пам’ять і шана Героям!Щирі співчуття родинам загиблих Воїнів, усім, хто знав і любив Олега Подліпінського та Романа Рибчука.Героям слава!