" Я — останній український морпіх, який виходив із заводу «Азовсталь».Як командир, я йшов замикаючим за своїми побратимами.Той, хто був у Маріуполі у 2022-му, бачив пекло на власні очі.Там пахло смертю, бетоном і кров’ю.Ми трималися не тому, що не було страху, — а тому, що не мали права впасти.Ми вийшли в полон за наказом вищого військового керівництва.Що я тоді відчував?Шкоду — що не змогли захистити Маріуполь від ворога.Провину, яка не має терміну давності, перед матерями й дітьми побратимів, які загинули зі зброєю в руках, і перед тими, чиї тіла досі лежать під руїнами міста.Страх командира — вести людей у полон, у невідомість, коли «чотири місяці» звучали як вічність, яка може не закінчитися…Я пам’ятаю очі побратимів у той момент, коли ми виходили.У них не було питань.Лише тиша, важча за будь-які слова.Найжахливіше — що ці страхи стали реальністю.Мої побратими в полоні вже 4 роки — у справжньому пеклі… Уже 4 роки.Маріуполь і «Азовсталь» навчили мене головного:найстрашніше — не смерть.Найстрашніше — бути покинутим.Ніхто не має права забути тих, хто стояв за Маріуполь і Україну ціною власного життя і свободи.Волю гарнізону Маріуполя!"©️Сергій "Волина" Волинський