Щойно дочитала «Пильнуй її» і ця книга потрапила прямо в серденько.
Моя люба Італія, мистецтво і любов до Жінки.

Це дуже красива книга, слова тут на своїх місцях і роблять тихенько ту роботу, яку задумував автор. А задумував автор небесну непорочну любов, яка відбувається навколо земного бруду. Головний герой і оповідач є скульптором. Його звуть Мікеланджело, але він воліє зватись Мімо. Він зухвалий, чутливий, зрадливий, вірний, люблячий і небезпечний. Він piccolo, маленький. Всього 140 сантиметрів зросту. Він обдарований і геніальний. Він з бідної родини і має складну юність. Він зустрічає Віолу, дівчину одного з ним віку, дівчину з багатої сімʼї. І якщо вам здається що ви вже зрозуміли куди хилиться сюжет, то несу радісну звістку – ні! Це не історія про заборонене кохання. Це історія про повагу двох геніїв, і любов між ними, але передовсім повагу. Історія про те, як Жінці важко було бути геніальною, але вона намагалась і надалі втілювати себе, ще й допомагала своєму другу з диким темпераментом. Але і тут автор не скочується до банальності, Віола допомагає, але не жертвує собою. Ця книга про таємницю скульптури, яку відчувають, але не можуть зрозуміти, а тому ховають далеко від поглядів.

Автор майстерно веде нас крізь Італію 20-40их років, фашизм і спротив. Показує нам родини, заможні та бідні. Я поки Ватикану, трохи Божественного і трохи чуда – непохитної волі Віоли, яка є великим натхненням для Скульптора.

Це красиво, це чуттєво і зворушливо. Це і про історію, і про країну, і про любов, ну і про Людину.

Дуже раджу, читайте!