Едіп, Нарцис, Горгони | Художник хиткого світу Кадзуо Ішіґуро моя оцінка: 5/5✨Це ж справжнісін...

Художник хиткого світу Кадзуо Ішіґуро моя оцінка: 5/5✨Це ж справжнісіньке боягузтво - відмовлятися визнати свої помилки. А коли ці помилки вони чинили від імені всієї країни, то це найжалюгідніше боягузтво. Кадзуо Ішіґуро – це ще той троль ©Ганна УлюраПишу відгук вже після книжкового клубу, який перевернув моє бачення книги, як там кажуть, на 360 градусів😄От перед вами є книга, де головним героєм та оповідачем є художник Оно. В часи Другої світової війни Оно був пропагандиським художником і вірив в ідею. І от за 10 з лишнім років він починає думати над своїм минулим, більшою мірою через те, що має видати свою молодшу доньку заміж, а для того сімʼя нареченого буде перевіряти минуле сімʼї Оно. Напозір все просто. Оно розкаюється, молоде покоління приймають американську окупацію з розпростертими обіймами, онук грається в рецнджерів. Але головне питання, чи можемо ми вірити в памʼять та розповідь Оно? І вже десь за 30-40 сторінок ми починаємо бачити невідповідності між тим, що говорить головний герой та тим, що говорять інші персонажі. В що вірити – обираємо ми! І от якраз за дві сторони цієї книги я її полюбила. Через ненадійного оповідача та наскрізну тему творчості. Ми так і не зрозуміємо чи справді Оно був таким великим художником, як себе описував, адже чомусь вдома у нього немає жодної його картини. Ще частина картин мала сумнівну мистецьку цінність, адже були створені у якості заклику до війни. А проте він виграв шановані художні премії. Чим для нього було мистецтво? Що я точно можу знати про головного героя, так те що змістом його життя було відчуття власної важливості та грандіозності. І про це він нам також бреше (а може і собі). Він каже що не розуміє, чому люди його так шанують, адже він просто художник. Але разом із тим, коли йому донька так і каже прямо, то він дуже гнівається. Кожні кілька сторінок Оно розповідає про те як його шанують (або він так це бачить), який він впливовий. І це, насправді, єдине що для нього важить, і жаліє він тільки про те, що ця впливовість не була більша. Оно навіть готовий відчувати провину за участь у воєнній машині, тільки б це означало що він справді був такий грандіозний, що через нього ця війна і сталась. Але маскує це під розкаяння. У той же час, і це підсвітили на клубі, він єдиний в книзі, хто памʼятає. Молодше покоління намагається забути. Зробити вигляд що їх участі у війні ніколи не було. Що у всьому винне старше покоління, а вони завжди мали інші погляди. Такий собі захист від відчуття поразки, але ніяк не рефлексія. Ще одне питання, яке підіймалось на клубі, це чи всі персонажі реальні, чи деякі всього лиш проекція та галюцинації оповідача. Дивно, але я про це від початку не думала, але потім як побачила. Це був вау ефект. І настільки доповнювало картину. Ну і наостанок про назву книги. Вона дуже поетична, а пояснення назви ще поетичніше:Але, попри це, Ґісабуро все одно дуже цінував такі ночі. Усе найкраще в житті, любив повторювати він, зароджується вночі і зникає з першими променями світанку. Розумієш, Оно, той світ, який люди називають хитким, Ґісабуро вмів цінувати, як ніхто. Наш світ є дуже хитким. Те що сьогодні правильно, завтра вже може бути осудним. Те що зараз видається стабільним, може перетворитись в нетривке. Оно змінював свої судження, в залежності від часу. А можливо і зовсім не мав суджень, бо так легше жити в цьому хиткому світі. Тоді сьогодні можна оспівувати війну, а завтра сказати «ну, помилився». От і виходить така людина, яка легко вчинить зло, яка ні до чого не привʼязана, та і задоволення отримати не може. Дуже раджу!#відгук@nevpokiy