Едіп, Нарцис, Горгони | Мій рік відпочинку та розслабленняОттесса Мошфегмоя оцінка:4,8/5✨Готую...

Мій рік відпочинку та розслабленняОттесса Мошфегмоя оцінка:4,8/5✨Готуючись до клубу по цій книзі, я прочитала кілька інтервʼю авторки. Тому кілька слів про Оттессу:•має змішане походження – тато з Ірану, мама з Хорватії •батьки є музикантами, каже що навчилась читати ноти раніше за тексти •задумалась над карʼєрою письменниці після 30 років, до того мала величезний досвід різної роботи, наприклад працювала в Китаї вчителькою англійською мови, а потім відкрила панк-бар•живе в Каліфорнії, бо в Нью-Йорку завелика концентрація письменників і це створює конкурентне напруженняА тепер про книгу. Мені дуже подобається як авторка показує травмованих людей. Я читала її книгу Ейлін, там також головна героїня має купу дитячих травм. І ми звикли, що образ травмованих людей в літературі викликає багато співчуття, а може й жалості. Героїням книг Мошфег доволі складно співчувати, і це дуже круто, бо більше відображає реальність, де постраждалі люди можуть бути різними і НЕ виглядати жертовно. Стосовно головної героїні цієї книги – я співчуваю їй. З нею нелегко дружити, треба мати достатньо мазохізму для цієї дружби😂Але я можу зрозуміти чому так. У її досвіді зовсім не було любові. Вона просто не знає як розпізнати дбайливе ставлення до себе, і як віддавати любов. Ми не народжуємось із здатністю любити, ми її здобуваємо в процесі буття з кимось, хто любить нас. Сама ідея Року відпочинку – дуже цікава. Це ідея переродження через небуття. Ідея – що якщо достатньо довго бути в несвідомому стані – то вийде позбутись всіх тяжких почуттів і болю. До речі, частину ліків авторка вигадала. В тому числі той препарат, який таки дає головній героїні бути в несвідомому стані більшість часу. І кінцівка ніби дає нам відповідь, чи це є можливо. Але я в інтервʼю натрапила на інтерпретацію авторки цієї кінцівки, яка мені імпонує більше. Що ліки в таких дозуваннях і таких комбінаціях спрацювали як лоботомія. Майже хірургічно вирізали ту частину мозку, яка відповідає за нашу особистість. Тому вона звільнилась від себе. Головна героїня тут постає красивою та привілейованою. І я бачила відгуки, що таким складно співчувати. Які проблеми можуть бути, якщо ти багата та красива. Але, як психотерапевтка, я знаю що біль, який відчуває людина, яку психічно покинули батьки, не можливо виправити грошима. Так, без спадку, їй велось би ще гірше, ймовірність суїциду була б більшою. Але, і з усіма привілеями, вона думає про закінчення свого життя. Бо пусто всередині, бо тривожно і не зрозуміло. Так, вона надміру егоїстична, але чи дає їй щось її егоїзм? Чи приносить душевний спокій? Та ні.Більше того, я не думаю що вона має нарцисичний розлад особистості, радше гістріонний (істеричний). Якщо вам подобається неоднозначні герої та експерименти із психікою – то раджу до прочитання! #відгук@nevpokiy