Хороша новина: я так довго й чудово жила без своєї хронічної тривожності, що навіть не одразу розпізнала її повернення, коли стався рецидив

Погана новина: В МЕНЕ СТАВСЯ РЕЦИДИВ МОЄЇ ТУПОЇ ТРИВОЖНОСТІ

Вчора плакала під столом, сьогодні прокинулась вже з класичним відчуттям розчавлення себе гіпопотамом, неможливістю рухатися від страху, у світі, який ненавидить мене, бо я тільки того й заслуговую. ммм найс.

Я вже записалась на терапію, айм е гуд гьорл, окей, і ще от намагаюсь повертати себе в реальність, щоб не зануритись надто глибоко в тривоголенд

Категорично не встигаю за всім, що відбувається.
Дуже багато комунікації, зобовязень по співпрацям, дедлайнів, що багаторазово переносяться. Наче привід для радості й гордості, що справа моя росте, але тривога все спотворює своїм "ми зараз не впораємось і розчаруємо ТАКУ купу народу"

Моя менопауза і довгий складний квест зі здоровям чоловіка привносять багато втоми й стресу в кожен день. Тривога шепоче "хіба можна списувати свою жахливу емоційність на клімакс? соромно повинно бути"

З'явився перший серйозний хейт, який я планувала зустрічати з лицарською відвагою, а зустріла в дитячій істериці, бо НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ, як і можна було очікувати, не перетравлюється моїм організмом.

Кожне досягнення, пропозиція рекламної співпраці, запрошення викладати тепер зустрічаються мозком під соусом страху все запороти. ЦЕ Ж БУЛО ВЖЕ, ми ж все проходили це, мозок, ну альооооо

Пост все одно позитивний, чесно, тому що філософія радикального оптимізму, вперте рішення співчувати собі у важкі часи і все одно рухатись до великого щасливого балансу, і взагалі, Наруто вчив ніколи не здаватися!!

👊

Дякую всім, хто підтримує й вгамовує мою бурю в голові, ай лав ю діплі