Я не можу написати про це відгук, чесно. Мені подобається, як один персонаж використав словосполучення «інфраструктура безкарності» — і цим можна описати всю цю книжку. Суперечливі теми, які підіймає авторка, часом зводять мене з розуму, бо роман — нелінійний і кидає нас з голови в голову до учасників обох сторін Кашмірського конфлікту. Тортури, інформаційна війна та оце «граничне щастя», яке деякі персонажі змогли знайти, оселившись на цвинтарі — це і є серцем цього роману. І читати його боляче, і не проводити паралелей з тим, що відбувається сьогодні, складно і кожних 20 сторінок хочеться покласти книжку збоку й наказати їй зупинитись. Але мені подобається цитата одного з персонажів в кінці про окупацію: - Отак колись Кашмір доведе до самознищення Індію.Можливо, на той час своїми пневматичними рушницями ви повибираєте очі нам усім, кожному з нас. Але ж у вас самих очі залишаться, і заплющити їх на те, що ви з нами зробили, не вийде. Тож насправді ви нас не руйнуєте, ви нас будуєте.Руйнуєте ви самі себе. Khuda hafiz, Гарсон-бгай*. Якось так. Цілий рік.