Не нам судити, але | Подивилась я «Дракулу 2025» і якесь стійке дежавю мене не відпускаєСюж...

Подивилась я «Дракулу 2025» і якесь стійке дежавю мене не відпускаєСюжет - як той колишній, що з’являється у твоєму житті через два роки після розставання. Ти вже забула про нього, живеш іншим життям, і раптом опівночі прилітає повідомлення: «Спиш?»Але ми ж усі знаємо - це фігня, а не кохання.Фільм із піною біля рота доводить нам «велику любов» Дракули до його нареченої, яка померла ще в перші хвилини сюжету. 400 років пошуків, убивств, крові - все заради Неї.І ось він її знаходить. І що далі? Любити? Ха.Забрати. Замкнути. Відрізати від світу, позбавити статусу і шансів на нормальне життя - ось «план порятунку». Потягнути її в готичний склеп, куди в першу чергу прийдуть ті, кому потрібно його вбити.А він питав її, чи потрібно їй це? Чи питав, чи хоче вона бути «врятованою» такою ціною? Ні. Бо такі чоловіки ніколи не питають.Кульмінація: він помирає на її очах, взагалі не намагаючись боротися, і навіть не розуміючи, що тим самим прирікає її мучитись потім усе життя. Як мучився він сам.Тобто, блін, реально: людина, яка пережила найстрашніший біль у своєму житті - втрату коханої - робить усе, щоб ця сама кохана людина відчула те саме?Глядачеві подають це як найвищий акт відданості: «ось вона, вічна любов».Хоча вічною тут є лише його самозакохана тупість.Дракула 400 років звинувачує всіх навколо у смерті коханої. Бога, долю, людей. Декого навіть убиває дорогою.А себе хоч раз звинуватив? Хоча саме він сказав їй поїхати з замку; саме він запустив ланцюг, який призвів до її загибелі. Зручно звинувачувати світ, але не визнавати свою провину.Для таких чоловіків любов = руйнування. Якщо в тебе щось забрали - зруйнуй усе навколо і поверни своє будь-якою ціною.Плювати на наслідки, плювати на життя, заради якого, здавалося б, усе і робиться. Головне - відновити своє «я».Якщо у фільму і є користь, то лише в тому, що він показує: романтика часто маскує контроль, нарциссизм і насильство.Усе, що видають за «порятунок» ціною свободи іншого - не про любов, а про его, яке не вміє приймати втрату.