Продовжу про формулу Гіпотеза = Сегмент + Робота + Офер.Головне, чому вона працює як інструмент, а не просто як концепція: коли гіпотеза не підтверджується, ти не викидаєш все і не починаєш з нуля. Ти міняєш одну змінну за раз.Сегмент вірний, але робота не та. Робота вірна, але формат офера не той. Офер ок, але ти дивишся не на той сегмент. Формула дає тобі три ручки, які можна крутити незалежно.Але є чесна критика.Перше. Формула створює ілюзію лінійності: обери сегмент → знайди роботу → зроби офер. На практиці частіше навпаки — ти випадково натрапляєш на роботу через розмову з кимось, а потім вже з'ясовуєш, хто ще має цю задачу. Боб Моеста, один із співавторів JTBD, каже, що «робота» часто стає зрозумілою тільки коли спостерігаєш switching behavior — коли людина переходить з одного рішення на інше. А не коли питаєш «що ти хочеш».Друге. Формула трактує сегмент як щось стале — вік, географія, ніша. Але оригінальний інсайт Крістенсена в JTBD саме в тому, що демографія — паршивий проксі для робіт. Одна і та ж «робота» може перетинати абсолютно різні сегменти. Тому «сегмент» тут — це скоріше дистриб'юційна евристика. Він підказує, де шукати людей, а не хто вони по суті.Формула корисна як перший фільтр і як операційний інструмент для ітерацій. Але якщо сприймати її занадто буквально — можна звузитись передчасно.💀 @nehuyzgoryinyi