Корупційний скандал довкола Єрмака й новина про «мирні» домовленості під тиском Трампа — це не лише про те, «добрий» чи «поганий» Зеленський. Це про те, яку саме державу ми будуємо на четвертому році повномасштабної війни. Парадокс у тому, що звільнення Єрмака одночасно демонструє і силу, і слабкість української системи. Сила — в тому, що навіть «права рука» президента може опинитися під прицілом антикорупційних органів, а не навпаки. Слабкість — у тому, що розслідування починаються не тоді, коли з’являються перші ознаки схеми, а коли вона вже встигає проїсти сектор оборони й енергетики, поки країна сидить без світла під ракетами. Зовні від нас зараз вимагають одного: «Підпишіть мир, хай навіть болючий». Усередині суспільство вимагає іншого: «Перезавантажте владу, зламаєте корупційні вертикалі, поверніть суб’єктність антикорупційним інституціям, а не Офісу президента». І найбільший ризик не в тому, що Зеленський «втратить посаду», а в тому, що він може спробувати вирішити обидві задачі старим методом — перестановкою прізвищ при збереженні самої моделі лояльності замість професійності. Тому питання сьогодні не «чи впорається Зеленський без Єрмака». Питання інше: чи використає він цей момент як шанс демонтовать створену ним самим надконцентрацію влади в ОП — чи просто знайде нового «Єрмака» й заведе нас у наступний, ще дорожчий цикл скандалів посеред війни. Бо справжня антикорупційна реформа в умовах переговорів — це не красивий сигнал Заходу, а страховка від того, що майбутній мирний договір не буде підписаний від імені держави, яку вже тихо приватизували.@nationalinterests