Синхронія, лілії і КримВ ці дні дивлюся новини і аналітику на ютуб, з дуже змішаними почуттями, ну ви мене розумієте. Але зараз про інше: топоніми, які тепер на слуху, нагадали мені про одну давню поїздку.2003 рік, вихідні в Криму, суміщаючи приємне з дуже приємним - відпочинок і бізнес-захід (це було ще до Примафлори). Їздили великою компанію, наймали 2 мікроавтобуси - набралося чоловік біля 30, люди дуже різні, і по віку, і взагалі. Але в основному всі - з нашої тодішньої команди по мережевому, і в більшості всі знайомі між собою.Вихідні ті вийшли дуже своєрідними.Перед дорогою одна наша дама говорить так, чомусь задоволеним тоном: "В таких поїздках обов'язково хтось або нап'ється, або поб'ється, або втопиться"."Повинно бути цікаво", - подумала я.Поїхали. По дорозі ще заїхали в Дніпро, забрали кілька людей - а офіс тоді був через дорогу від готелю "Україна" (але вони потім не з нами відпочивали), і гоу на Південь.Перша зупинка, не рахуючи заправок, відбулася в Армянську, на винному базарі. Пам'ятаю, як зараз: заходить в бусик наш водій Сергій, повні руки торбів з пляшками. Я: "А ви не боїтеся ДАІ і жінки?" - "Ніколи не боявся, і не боюсь ні того, ні другого". "Точно буде цікаво", - знову подумала я.Перше купання відбулося не у морі, а Сакському озері. Дуже незвичне було відчуття, що на поверхні води можна триматися майже без зусиль. Але незрозуміло, а чому це по мірі обсихання шкіра почала пекти і зробилася сріблястою. А, точно, це ж сіль.Покупатися нема де - ми "дикунами". Переодягалися перед святковим заходом прямо в мікроавтобусі, подруга Віта крутила нам зачіски прямо там же, незважаючи на ту ж сіль у волоссі.Сам захід святковий, урочистий, як завжди. У мене нині у читачах тільки двоє людей, які з нами тоді відпочивали. Але сам цей захід, я впевнена, пам'ятається більшому числу. Можливо, ви згадаєте цей день, якщо я скажу, що ведучими на сцені того семінару в Саках 7 червня були пара наречених, у святковому вбранні. Якщо згадали, пишіть.Ми з мамою тоді досягли певного бізнес-статусу, святкуванню цього, власне, і була присвячена вся поїздка. Надарували гору квітів, один величезний букет червоних троянд, два - лілій, білих і жовтувато-молочних.По дорозі до моря ми заблукали, в Євпаторії, в історичному центрі. Наш водій сказав: "Я взагалі погано орієнтуюсь, в мене труднощі з запам'ятовуванням місцевості".... Ми (пасажири) задумались і тільки перезирнулися між собою.Довго блукали, шукали виїзд, і тоді ж попали в мікроаварію. На одній з тих вузьких вуличок був шлагбаум. Водій думав, що висота буса в акурат дозволить вписатися. І так, транспорт наш пройшов нижче, але на даху була антенка. І на швидкості він її збиває. Люди всі всередині гур-гур об сидіння спереду, оті квіти подаровані, що стояли на підлозі в бутильках, гур-гур, попадали.Ок, приїхали, розложилися так-сяк на дикому пляжі. Наперед скажу, що атмосфера в той вечір і ті дні була така душевна і дружня, що згладила будь-які складні моменти, всі труднощі долалися нами разом, зі сміхом і азартом. Знову ж таки, море - хоч холодне ще, зате Чорне.Після святкування повкладалися спати. Ми (з мамою) спочатку намагалися спати сидячи, в бусику, але це було нереально. Букети лілій викинули. Я особисто їх дюже полюбляю, і чим *вонючіші* пахучіші, тим краще, але тоді, в закритому просторі, в спеку, було неможливо витримати. Ближче до ранку взяли перше-ліпше простирадло, і пішли спати просто неба.На світанку прямо коло нас став один дядечко, і почав з кимось балакати, не даючи доспати. Мама йому сказала: "Олексій Миколайович, та йдіть ви... геть". Він ніскільки не образився, "Ой, вибачте, будь ласка", одійшов. Чудова була людина, ми потім з ним їздили і в Петербург, і в Бєлгород. Теж, до речі, пріснопомінаємиє нині в новинах, н-да.Ранок, зібравши кожен себе до купи, зібрались всі разом. Ранком добре на пляжі. "І снідав би обідав, і лежав би обідав". Ще купались, сонечко ще приємне. Але вже ближче до обіду сонце ставало все пекучіше і пекучіше. Водії сказали, що вирушимо назад ввечері, коли спека спаде, і відповідно на ранок будемо дома. Ну добре. А сховатися, між тим нема де. Голий пісок з кількома чахлими оливковими кущиками, які нічого не допомагали. Намагалися напнути якийсь шатер з рядна *і палок*, ефект був слабкий. З дому ніхто нічого такого потрібного не взяв. Хто думав, що таке буде, ми їхали веселитися і вітатися. Купатися вже перестали: коли сонячний опік стає все вираженим, холодна солона вода стає все більш нестерпною. А ви ж пам'ятаєте про солоне озеро напередодні вранці, і ніякого душу після нього.Обгоріли і згоріли тоді всі, абсолютно, незалежно від фототипу, і сонцезахисних кремів, які були, звичайно. Дехто - до температури, ознобу, до ран і пухирів (які проявилися вже дома). Я й до того не ніколи не любила засмагати, а після того дня тим більше перестала легко до такого процесу відноситися.Врізалося в пам'ять: перед відправленням підсів до мене Роман, мій двоюрідний брат, і ми обговорюємо щось, сміємось, а самі ж сидимо так, щоб не торкатися попеченими спинами сидінь: боляче ж. І контраст: світло-блакитна футболка моя, і яскраво-червоні руки... (Потім я ніколи не була з такою засмагою, як в те літо. Спочатку шкіра була темна аж фіолетова, а потім красива шоколадна. Але воно того не варте)Насилу дочекалися вечера, поїхали. На найближчій заправці два наших водії загубили один одного і розминулися. Мобільних телефонів ні в кого не було. Ми поїхали додому по правобережжю - через Берислав і Нікополь. Інша частина нашої дружної компанії - іншим шляхом, через Джанкой і Мелітополь. На запорізькій дамбі вони ледве не розбились: водій на мить заснув за кермом.А що дивного, дві доби *морально розкладатись" гуляти і майже не спати.Додому ми привезли, крім опіків і фото, "Ізабеллу" з суничним смаком, ожинове і довезли-таки той букетище червоних троянд. Кажуть, спільні пригоди об'єднують людей. Правда, згадували всі разом той кримский уїк-енд довго-довго. Так, було цікаво.Отже, крутилися ці дні у мене на умі ті сцени, дай думаю, напишу, розважу своїх читачів. А чим проілюструвати пост? Я ж не опублікую спільні знімки без згоди присутніх на них, та й шукати їх десь не хочеться. А наступного дня діти подарували бабусі ... точно такі ж білі лілії з точно тим же запахом. Синхронія.А ви, шановні друзі, що і як? Любите засмагати?Траплялося до чорноти?Читаєте, чекаєте?.....