Нещодавно я почула фразу:«Якщо ти покажеш чоловіку, що готова бути з ним навіть у пеклі — він змусить тебе пройти через нього».І в мені щось тихо, але назавжди змінилося.Не тому, що всі чоловіки жорстокі.А тому, що людська психіка влаштована так, що там, де немає меж — з’являється випробування.Коли жінка демонструє:«Я витримаю все»,«Я залишусь за будь-яких умов»,«Мене можна втрачати знову і знову» —це не завжди викликає вдячність. Частіше — знімає відповідальність.Партнер (будь-якої статі) підсвідомо перестає берегти те,що не має точки втрати.Любов — це не готовність іти в пекло.Любов — це вміння сказати:«Далі зі мною так не можна».У психотерапії ми часто бачимо:жінки, які «тягнули», «терпіли», «рятували»,у підсумку залишалися з виснаженням, провиною і зруйнованою самоцінністю.Бо стосунки тримаються не на витривалості,а на взаємній повазі та страху втратити контакт.Справжня близькість починається не там,де ти готова згоріти разом з іншим,а там, де обидва обирають не заходити в пекло взагалі.Межі — це не холод.Межі — це форма любові до себе.І саме вони визначають, хто здатен бути поруч,а хто потребує твоєї безкінечної жертви.І якщо після цієї фрази в тобі щось змінилося —це не черствість.Це внутрішнє дорослішання.#роздуми