Всім привіт. Це Маша Вайнер, і все частіше я відчуваю, що культура втомлюється від надто очевидного: демонстративного luxury та від самої ідеї постійно справляти враження. Цікаво, що схожий культурний зсув колись відбувався — у Японії XVIII століття. Так сформувалось окреме поняття для нової естетики — ікі. У тодішньому великому місті Едо — майбутньому Токіо — формувалась нова міська культура: театри, квартали розваг, мода, чайні будинки й культ стилю. Найбагатшими людьми в цей період були торговці та міщани. Вони впливали на моду й культуру, але формально не належали до еліти. Ба більше — влада й високі кола обмежували демонстративну розкіш: дорогі тканини, яскравий одяг, надмірні прикраси. Тоді статус почав зміщуватись із очевидного у деталь. Наприклад, розшите зсередини кімоно, ззовні виглядало дуже стриманим. З посилом «той, хто розуміється, помітить». Ми були раді познайомитися з новим українським брендом прикрас TSURU, натхненним саме філософією ікі: напругою між стриманістю та зухвалістю, чуттєвістю, натяком, прихованим посилом. Відчуваю, що сьогодні очевидна демонстрація стає все менш доречною. Ми шукаємо особливі речі, які зможуть транслювати наше «я» глибше. І це захоплює!