«костюми не відповідають епосі».«а чому Гіткліф білий?»«взагалі не по книзі».Поки довкола стрічки «Буремний перевал» вирують дискусії,

Свєта Константинова ділиться власними роздумами.

Я точно не назвала б цю історію улюбленою тоді, але дочитала й через 10 років памʼятаю цитати, свої відчуття і, особливо, момент із могилою. Чому фільм має бути точним перерозповіданням книги, якщо в самому романі історію розповідають недостовірні оповідачі? Чи документалкою про епоху життя авторки, а не грою навколо? А ще питання: якщо кохання може бути підсилювальним та надихаючим інструментом, то здатне й калічити цією силою також? Героїв роману важко романтизувати чи розуміти:вони втілюють апогей трагізму, жаху, жорстокості, паралельно — стихійності, істеричності та егоцентричності. І їхній звʼязок — залежність та одержимість, хаос, емоційний ураган, який руйнує і себе, і всіх довкола. Це не може бути прийнятним,бо є втіленням емоційного адреналіну. Так відчувається закоханість, яка ніяк не може перерости в любов. Можливо, фільм пропонує більш комфортну версію класики — вважаю, будь-яка інтерпретація має право на існування.НЕ СПОДОБАЛОСЬ піар за рахунок «стосунків» Марго та Елорді: це невдало й недоречно. Хто дивився, діліться враженнями: як вам?