Серед фальшивої утопії, де за милими посмішками ховається капіталізм; серед зруйнованих стін, котрі люди вважали своїми покровом. Вітер змін накриє тайфуном звідусіль, змітаючи пил і бруд з цієї «святої» землі. Поглянь же вгору, простеж поглядом той захід сонця, який не дозволено бачити убогим. Квота, яку ви встановили — так люб'язно оминула вас, але не інших. Очистити світ, щоб ще одну ніч пережити... Зброя тут не ніж, адже це зганьбило б їх гордовито-добродушний вигляд. Це отрута зі слів: кожен подих вимагає покори, що в простолюдді — «вірністю» звалося. Але що ж не так з тобою? Наївність і білизна, на яких влада могла б побудувати ще сотні таких «священних» міст, у твоєму серці вичерпали себе в нуль. Ти відрікся від покори, як і від свободи, ставши власним заклятим ворогом. Сонце вже зайшло за обрій, залишаючи лише одну надію для зруйнованого людською жадібністю штучного раю. Моє обличчя, напевно, тобі ніколи не стане долею забути, хоч я й доклав всіх зусиль для цього. Чекаєш повернення того, чиї очі поховали попіл лісовий і дим палаючого дому. Але, можливо, через роки й розлуки шепіт — день настане той, коли… Ми обов'язково зустрінемося знову, мій друже.