​​125 років Олександрові Копиленку1 серпня 1900 року народився Олександр Копиленко, один із тих, хто творили живу тканину наших 20-х.Учасник по черзі «Плугу» і «Гарту», потім ваплітянин і пролітфронтівець. Автор спільно з Іваном Сенченком і Грицьком Колядою збірки «Штурма» (1923), а більше віршів не писав, на щастя. Автор дуже «хвильовістської» першої збірки оповідань «Кара-Круча» (1923), але тоді важко було писати не «під Хвильового». Автор дуже доброї збірки «Твердий матеріал» (1928) і дуже харківського роману «Визволення» (1930). Хороший і поламаний письменник.У «Літературному ярмарку» опубліковано його лист до Григорія Епіка. Це такий жанр, що його літярмарчани придумали замість інтермедій.Вельмишановний і дорогий наш друже Григорію Даниловичу!Знаю, що сидиш ти зараз десь в глуші нашої українізованої України на березі якоїсь тихої річки і ловиш окунів та матеріал для нового прекрасного оповідання. Правда, це ухил з твого боку. Бо інші пролетарські писальники сидять в цей час десь на димарях заводів і спостерігають звідти робітничий побут, щоб написати епопею карамельно-сахаринову під назвою «Татко», «Дядько» або «Здрастуйте, ми ваші родичі». І за це під шумок від таких самих писальників одержують звання заслуженого пролетарського, революційного, радянського, народного, міжнародного, інтернаціонального, всесвітнього писальника.Був я оце, дорогий Григоре, на Бирючому острові. Не чув такого? Це на Озівському морі, проти міста Генічеського. Їхати туди дванадцять верстов баркасом треба від того Генічєського. Глухий острів і зовсім не нагадує островів Нормандії, яких ми з тобою ніколи не бачили. Бирючий острів з низькими берегами, а не скелястими і могутні хвилі не розбиваються об скелі, як в Нормандії, а під час штурму просто заливають дванадцять хат тих рибалок, що завзято оселилися тут. На Бирючому острові немає і розкішних садків, як на нормандських, бо дерева тут зовсім не ростуть. На нашому острові не жив і славетний батько французького романтизму, бунтар і лірик Віктор Гюґо. Він працював вигнанцем цілих дев’ятнадцять років, як тобі відомо, на островах Нормандії — Джерсі й Гернсі. Чи не здається тобі, що назва Бирючий звучніша за Джерсі чи Гернсі... Але найголовніше те, що на островах Нормандії немає баби Борщихи. Ця баба серед відірваної від світу людности Бирючого острова править за радіо, телефон, командарма, відьму й автомат з невичерпаним запасом лайок. Ото вона мені й сказала про свою сусідку так: «Діждалася сука допомоги, сама на призьбі лежить, а цуценята брешуть...».До чого це я? Так собі просто. Цікава дуже баба тому й згадав.Які новини? Українізувалася велика політична впливова газета «Вечірнє радіо». І не згадав би я її, та останнім часом там почали писати про літературні справи і дуже гаряче заповзялися до цього. У відповідь на твою статтю «Мої зустрічі» шостий секретар тобі відомого літвідомства, якийсь Іван Кириленко написав аж цілі два підвали. Видно, бідолазі чужі лаври не дають спокою. Цікава деталь. Говорить він тоном не менше, як Анатоль Франс або Горький. Про тебе, приміром, цей новоспечений метр пише приблизно так: «Був автор молодий, надійний, а головне, дуже самовпевнений». Можна подумати, що сам Кириленко не то що шостий, а прямо-таки перший «єнеральний» секретар того ж таки згаданого відомства.І коли закінчилася щаслива доба наших 20-х, а Кириленки взяли гору, довелося й Копиленкові писати «Народжується місто» (1932).Запис у щоденнику Івана Дніпровського від 12 січня 1931 року.Сашок Копиленковзяв драми Кайзера, Толлера, Сінклера, Мольєра...Очі десь в глибині, настрій розірваний.Пів року «змарнував на любов»...«Та власне в нашу епоху це саме найкраще...».Проте в літературі «не роман, а нарис».Обмануте серце тягне — до заводу.«До весни пописати, а там рибка, ліси і т. д.»...Щоденник повністю чекайте восени.#наші20