💔«Є відчуття, ніби світ міг би хоч трохи рухатися мені назустріч. Я маю бажання виходити, бути серед людей, жити — але не в кожному стані на це здатна. Жінки з дітьми не мають вибору, вони мусять бути в русі. У нас немає дітей, але це не означає, що тригерів менше. Їх достатньо. Йду вулицею, бачу закохану пару — і мене прошибає. Бо я дивлюся на те, що втратила. Слухаю, як інші говорять про чоловіків, — і це неминуче чіпляє. Не через заздрість, а через постійне нагадування: у мене цього більше немає». Медіа «Накипіло» ініціювало серію матеріалів, присвячену полеглим захисникам і захисницям. Наша мета — сприяти формуванню культури пам'яті в умовах війни через спомини близьких. Цю історію розказано від першої особи. Марія Неписьменна та Дмитро «Сухар» Гриценко познайомилися незадовго до повномасштабного вторгнення, освідчився чоловік уже у прифронтовому Харкові. Він долучився до лав 113-ї окремої бригади ТрО з перших днів великої війни. Вона кинула всі сили на те, аби стати йому підтримкою та надійним тилом.1 грудня 2024 року Дмитро поліг у боях на Куп'янщині. Зараз Марія називає головним пріоритетом для себе пам'ятування. Ми видаємо цей матеріал напередодні 14 лютого, аби нагадати: українці та українки мають дуже різний досвід, наші свята вже ніколи не будуть такими, як раніше. Важливо не втратити здатність взаємно проживати емоції; щоб уцілілі сім’ї могли розділити біль й ушанувати пам’ять полеглих, а ті, хто переживає втрату, мали змогу прийняти радість святкування.