Одна бідна єврейська община на Галичині звернулася до багатого львівського єврея, котрий тримав вугільний склад, з уклінним проханням офірувати кілька вагонів палива на зиму.Багатій відповів: — Я не маю звички щось комусь дарувати. Бо інакше вже давно ходив би з торбою попідтинню. Але як правовірний юдей згоден продати вам за пів ціни п’ятдесят вагонів вугілля. Община погодилася. І замовила для початку двадцять п’ять вагонів. Що характерно — без передоплати. Бо на ті дивні давні часи слово честі ще чогось вартувало. Багатій виконав свою обіцянку, проте, коли і через три місяці гроші не надійшли, він дозволив собі нагадати про борг. У відповідь він одержав наступну аргументацію: — Ваш лист щодо боргу нас вельми і вельми здивував. Нагадуємо, що ви офірували нам п’ятдесят вагонів вугілля за пів ціни. Отже, пільги складають вартість двадцяти п’яти вагонів. Ми їх і замовили. А щодо решти — то вона нам сто років снилася! (Валерій і Наталя Лапікури. «Короп по-чорнобильськи»)#ПрозаЧайка на крижині