Дніпропетровській області 94 роки.Є речі, які мало хто усвідомлює.Наша область старша за сучасний Ізраїль. За сучасну Німеччину. За половину держав на карті Європи.За населенням і промисловістю – це Латвія плюс Естонія. Дві країни ЄС. В одній українській області.Тепер додайте сюди: сто відсотків марганцю країни, вісімдесять – заліза. Титан. Вугілля Західного Донбасу. Ракети, які тримали ядерний паритет під час холодної війни, будувалися тут. Будували «Зеніт» для «Морського старту». Робили перший ступінь Antares для місій NASA. Найбільша кількість електропідстанцій у країні, ГЕС на Дніпрі. Найдовше місто Європи. Найурбанізованіший регіон. Друга за площею область.Наш регіон – основа промисловості держави. І ще багато чого, що в один пост просто не вміщується.З 2014-го ми стали тиловим хабом війни. А з 2022-го – прифронтовим регіоном. Прийняли майже пів мільйона переселенців. І це тільки наразі. Мільярди на оборону з бюджету області. Обстріли, блекаути, відновлення, знову обстріли, знову відновлення. Кожен день. Вже пішов п’ятий рік повномасштабної війни.А тепер головне. Після війни наш регіон стане центром відбудови. Не тому, що хтось вирішить. А тому що логістика, інфраструктура, ресурси і люди, які пройшли крізь усе це, – вони нікуди не дінуться. Вони тут. І вони вміють працювати під тиском, якого більшість людей навіть уявити не здатна.Саме ті регіони, які найбільше постраждали від війни, найкраще підготовлені до відбудови. Не тому що руйнування автоматично породжує будівництво. А тому що за ці роки сформувався тип управління – під тиском, без пауз, без права на помилку. І тому що є люди, які хочуть повернутися додому. До своєї землі. І вони повернуться після війни. І все зруйноване буде відбудоване. Рано чи пізно.З днем народження, Дніпропетровщино.