🌫️🌫️🌫️Вчора ввечері,
🌫️🌫️🌫️вивчаючи матеріали
🌫️🌫️🌫️про слов’янські традиції, знайшла кілька цікавих способів ворожіння за поведінкою коней, які були поширені на західнослов’янських землях.

Так, наприклад, Саксон Граматик у "Діяннях данів" розповідає про ворожіння у руян на острові Рюген:

"Намірившись розпочати війну, вони наказували служителям встромити в землю перед храмом три пари списів на однаковій відстані один від одного: до кожної пари прив’язували третій спис упоперек. Безпосередньо перед початком походу жрець, виголосивши урочисту молитву, виводив коня за вуздечку із сіней храму та вів його через схрещені списи: якщо кінь, переступаючи через кожен поперечний спис, спочатку піднімав праву ногу, а потім ліву, це вважалося щасливою ознакою, і вони були впевнені в успіху війни; якщо ж кінь хоча б раз ступав лівою ногою, задуманий похід скасовували".

Тітмар Мерзебурзький описує схожий обряд у Радогощі (Ретрі): жрець тричі або чотири рази проводив осідланого коня над дев’ятьма списами, і якщо кінь не зачіпав їх ногами, це вважалося добрим передвістям.

Значення мало й звичайне поводження коня. Якщо кінь іржав – це могло бути на добро, але іржання під час прощання віщувало довгу розлуку. Тупотіння копитом пов’язували з далекою дорогою, фиркання в дорозі – з доброю зустріччю, а якщо кінь втягав ніздрями повітря, казали, що він відчуває близькість дому. Якщо ж кінь спіткнувся перед виїздом – краще відкласти поїздку, інакше бути біді.

Не лише поведінка коня, а й предмети, пов’язані з ним, могли наділятися особливими властивостями. Наприклад, вважалося, що хомут, знятий із спітнілого коня, здатний вилікувати людину від лихоманки.

Ось такі справи.

А наприкінці відео вам передали цьомки-бомки 🤗