⭐️⭐️Світ не ділить себе на ⭐️⭐️світло і темряву – він ⭐️⭐️тече, переливається, ламає себе і збирає наново. І той, хто йде шляхом магії, рано чи пізно стає схожим на нього.І десь глибше за все це – дивне, майже забуте відчуття: ніби в тобі від самого початку були переплетені дві різні нитки.⭐️⭐️⭐️Одна тягнеться вгору, ⭐️⭐️⭐️до чогось давнього й ⭐️⭐️⭐️забутого іншими, до того, що старше за будь-які слова. До холодних облич ідолів, що стоять на узліссях, вкриті дощами й мохом, і дивляться так, ніби пам’ятають усіх, хто проходив повз них за сотні років до тебе і проходитиме після.⭐️⭐️Інша – йде в землю, в ⭐️⭐️якій усе живе і куди все колись повертається. У вологість городу раннім ранком, коли босі ноги тонуть у холодній росі. У запах трав, зібраних на світанку, коли ще не зійшов туман. У пекучість кропиви на пальцях, коли збираєш її, знаючи, що вона стане і ліками, і захистом. У важку, теплу землю, що пам’ятає руки, насіння і все, що вбирається в неї разом із людською долею. У цінні знання, які по крихтах збираються довгими роками життя.І, можливо, сила не в тому, щоб обрати одну з них. А в тому, щоб не розірвати жодну.