📚Нещодавно з цікавості читала статті про рогатих божеств у культурі різних народів, і мені трапилася назва однієї цікавої істоти, яка, за переказами, водиться в місцевих грузинських лісах, де я зараз перебуваю. Ім’я цієї істоти – Очокочі.«Одного разу мисливець Гуталія гнався за оленями крутими гірськими вершинами. Полювання було вдалим — він убив оленя. Увечері розпалив вогнище й став смажити шашлик. Раптом перед ним з’явилася якась величезна кудлата людиноподібна істота. На ній не було жодного одягу, шерсть стирчала дибки. На грудях у створіння був загострений виступ, подібний до леза сокири. У руках воно нічого не тримало. То був Очокочі…» 👹Це демонічна лісова істота західногрузинського (передусім мегрельського) фольклору, напівлюдина-напівкозел. У фольклорних описах постає велетенською, агресивною істотою, вкритою густою рудою шерстю кольору іржі, з довгими гострими кігтями та нелюдською силою. Його унікальна риса – кістяний виступ на грудях, схожий на сокиру, яким, згідно з переказами, Очокочі розтинає людей навпіл.👁Очокочі перебуває в постійному конфлікті з мисливцями та збирачами. Він нападає на людей у лісі й уособлює загрозу, що походить від неосвоєної природи. Також він здатен вселяти в людей неконтрольований жах своїм ревом, водночас позбавлений дару мовлення. За найпоширенішими сюжетами, Очокочі намагається підкорити лісову богиню Ткаші-мапа. Убитий мисливцями, він здатен оживати після повторного пострілу або удару мечем.🔽🔽🔽🔽🔽🔽🔽🔽🔽🔽🔽І ось що дивно.У деяких частинах грузинського лісу мені справді буває не по собі – і мені є з чим порівнювати. Наприклад, у польському лісі, де я починала свою магічну практику, навіть уночі такого відчуття не було. Натомість у кавказьких лісах іноді виникає по-справжньому первісний страх, від якого навіть повітря ніби густішає, а тиша стає надто насторожливою, ніби з кожної стежки за тобою хтось спостерігає. Тепер я знаю, що в місцевих легендах це має своє пояснення й навіть ім'я.