12 жовтня день вшанування пам’яті святителя Мартина Милостивого, єпископа Турського, якого вважають покровителем капеланів. Адже саме з життям цього святого, з його відданим служінням, хоробрістю, добротою й піклуванням про інших пов’язують виникнення капеланського служіння.

Власне, й саме слово «капелан» походить з історії святого Мартина. Він жив у IV ст. і був вправним військовим офіцером. Одного разу взимку він зустрів жебрака і, щоб зігріти його, віддав йому половину свого плаща, який називали «капа» (лат. cappa). Вночі уві сні йому явився Господь Ісус Христос, одягнений у його плащ, і подякував йому за милість і доброту. Через деякий час Мартин звільнився з військової служби і, отримавши єпископське благословення, з кількома колишніми військовими побратимами заклав перший пустинножительний монастир у Галлії (360 р.), а згодом був обраний єпископом міста Тур. Та половина плаща (капа) стала предметом вшанування у французькій армії. Для неї був створений похідний храм-шатро, який назвали «капелою» (лат. сapella), а відповідальність за неї ніс священник, якого називали «cappellanus», капеланом.

Згодом капеланами стали називати усіх священників, які були присутні у військах християнських держав. Відомо, що в легіонах імператора-християнина Костянтина Великого вже були похідні церкви (окремі намети) зі священниками. В українській історії прообраз капелана зустрічався у княжих дружинах, в козацьких військах. Збереглися імена багатьох капеланів і з українських армій ХХ століття, які ділили долю з тодішніми воїнами в походах, поневіряннях, ув’язненнях тощо.

Тож з давнього часу й донині військові капелани присутні у збройних силах багатьох держав світу, а їхній правовий статус закріплений як у національному законодавстві, так і в міжнародному гуманітарному праві. Зокрема, Женевські конвенції 1949 року визначають особливий статус військових капеланів: вони не повинні брати безпосередньої участі у бойових діях і мають право в разі полону продовжувати своє служіння серед військовополонених.

Нині в Україні капеланом називається такий священнослужитель, який має богословську освіту, спеціальну підготовку і здійснює своє служіння для окремої спільноти, певних груп людей. Відтак, капелани можуть бути військові, медичні, освітні, пенітенціарні та інші.

Військові капелани в Україні стали по-особливому затребувані з початком війни, яку у 2014 році розв’язала проти нас росія. Спочатку священники служили на передовій разом з українськими військовими на волонтерських засадах. Статус військового капелана в Україні було визначено законом в грудні 2021 року, а в березні 2022-го, вже під час повномасштабної війни, цей закон вступив в дію.

Нині в українській армії військовий капелан прирівнюється до військовослужбовця ЗСУ, Нацгвардії чи Державної прикордонної служби України. Військові капелани, окрім вищої богословської освіти, повинні також мати підтвердження навчання за спеціальною програмою у відповідних вищих військових навчальних закладах Збройних Сил України.

Військовий капелан хоч і є представником певної релігійної організації чи конфесії у війську, але він надає духовну підтримку людям будь-якого віросповідання, не нав’язуючи іншим своїх релігійних поглядів, при цьому не відмовляючись від власних переконань. Капелан надає духовну підтримку всім, незалежно від їхньої віри чи навіть її відсутності. Душпастирська опіка капелана – це не повчати, не вказати на щось, а вислухати, підтримати, встановити довірливі відносини, стати другом, побратимом. Тому і кредо військових капеланів – «Бути поруч».

Капелани, дякуємо, що ви є!