Луки 8:4-15 "Коли ж зібрався великий натовп і з усіх міст поприходили до Нього, Він розповів притчу: [5] Вийшов сіяч сіяти своє зерно. Коли сіяв його, одне впало при дорозі й було витоптане, і птахи небесні визбирали його. [6] А друге впало на каміння та, зійшовши, всохло, бо не мало вологи. [7] Інше впало серед терня, і як виросло терня, то заглушило його. [8] Ще інше впало в добру землю і, зійшовши, дало врожай у сто разів. Кажучи це, Він наголосив: Хто має вуха, щоб слухати, — нехай слухає! [9] Учні ж запитували Його, [кажучи]: Що означає ця притча? [10] А Ісус відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим — у притчах, щоби дивилися — і не бачили, щоби слухали — і не розуміли. [11] Ось що означає ця притча: Зерно — то Слово Боже. [12] А що при дорозі, — це ті, які почули, та потім приходить диявол і забирає Слово з їхнього серця, щоб не повірили й не спаслися. [13] А що на камені, — це ті, хто тільки почує, з радістю приймає Слово; але вони кореня не мають, до часу вірять, а під час випробування відступають. [14] А що в терня впало, — це ті, які почули, але, обтяжені клопотами, багатством та життєвими насолодами, відходять і не дозрівають. [15] А те, що на добрій землі, — це ті, хто, почувши Слово щирим і добрим серцем, бережуть і приносять плід у терпінні."