МАСОВАНІ АТАКИ НА ЄДНІСТЬ І НА СВІДОМІСТЬРизики в нас загальні, а не «цивільні» й «військові» Геть ТЦК з вулиць! Щоб не чіпали й не дратували ухилянтів.Геть усі військові обʼєкти з населених пунктів! Щоб не наражали цивільних на небезпеку.Що далі? Геть ЗСУ з України, щоб не заважали нам мирно жити?..Ці масовані атаки рівною мірою спрямовані як на знищення військових обʼєктів, промисловості, логістики тощо — так і на деморалізацію суспільства.Але боротьба України за існування — не лише наша спільна справа, але й наш спільний ризик. У якому не можна порівняти Військових і цивільних за його ступенем, але за фактом це так і є.Так було, так є й так буде, допоки Україна виборює своє право на існування. Так, усі ризики треба зменшувати, наскільки це можливо, але позбавитися їх нереально. Думати про це — дурість. А вимагати цього — зрада Війська суспільством.Якщо хтось почав мати сумніви щодо цього обʼєктивного факту, ба більше — на цьому гайпувати, значить атаки ворога мають подвійний успіх. І це аж ніяк не зменшить їхню кількість, а навпаки. Те саме можна сказати про фото й відео з місць ворожих влучань у режимі онлайн. Оприлюднювати їх через знервованість чи бажання гайпонути в соцмережах — дурість, яка по факту дорівнює злочину. Це аж ніяк не допомагає нам, у тому числі психологічно, але дуже допомагає ворогу.В Ізраїлі є частина інформації про війну, яку публікують лише з позначкою «дозволено цензурою». У нас на 5-му році великої війни немає навіть такої ментальної «позначки» в головах у цивільних журналістів, а про решту — годі й казати.Ворог і надалі каратиме нас усіх за таке ставлення до реальності, до Військових і до війни.
Бачу максимальний піар, гайп і психоз навколо статті у виданні, назву якого я більше не хочу згадувати, бо гидую. Як журналіст і редактор з дуже глибоким досвідом і внутрішнім розумінням цієї роботи знаю, що їхній текст побудований як класична медійна маніпуляція. Свідоме змішування правди з «інформацією» від сумнівних джерел, емоціями, припущеннями та узагальненням. Плюс ігнорування контексту подій, особливостей героїв, причинно-наслідкових звʼязків тощо. Такий собі — не дуже складний — «Геббельс на мінімалках», розібрати який по «запчастинах» можно за пів години з крейдою на шкільній дошці. І як цілісний звинувачувальний кейс він просто розсиплеться. Але я не стану нічого детально доводити, бо також бачу, що це нікому не треба, і в першу чергу — колегам, які розглядають журналістику як ярмарок марнославства й товариство любих кумів. Маю честь не належити до цієї переважно самозакоханої інфантильної спільноти, але через це її руйнівний вплив на суспільство ніяк не зменшується. Я дуже впертий, коли бачу як ґвалтують реальність, але зараз зізнаюся у своєму безсиллі. Мені прикро те, що загалом наше суспільство не має імунітету навіть проти таких насправді елементарних «вірусів», бо як організм їх просто «не бачить». Тобто ніщо ним навіть не ставиться під сумнів. А найприкріше те, що воно вперто не хоче вчитися медійному самозахисту, тобто захисту власної свідомості під час війни на наше повне знищення. Як дитина, яка не знає, що таке смерть. Або як дорослий, який заперечує необхідність щеплень.
Це не про консерваторів, ліваків, ЛГБТ тощо, а про доречність і про пристойність. Питання, які я поставлю, риторичні, тобто не потребують відповіді від тих, до кого вони формально спрямовані, бо ці люди, на мою думку, переймаються переважно самопіаром (пристойність цього, як і взагалі політичних процесів під час війни, залишимо за дужками). Отже. Чи пристойно утотожнювати ту праву молодь, яка йшла билася за Україну на Майдані, а потім пішла в АТО, а потім на фронт великої війни, з молодиками-ноунеймами в масках, які навіть не взмозі парою речень сформулювати, за чи проти чого вони вийшли на той самий Майдан? Чи не приниження це для перших і не хибний опис для других? Це мʼяко кажучи. Знаючи кількох тих Героів з великої літери, в тому числі, на превеликий жаль, загиблих, я не можу бачити такі порівняння, які нечасто, але ж трапляються в мережах. Так, можна обстоювати будь-які погляди, якщо це не перетинає межу закону, але етична межа теж існує, і в деяких випадках вона ще чутливіша. Її не можна перехтинати так легко з будь-яких міркувань, зокрема політично-штучних. Це недоречно, бо принизливо для всіх справжніх, ще раз повторюю — незалежно від політичних чи моральних переконань. І це точно не аргумент у суперечках, що можна визнати достойним використання.
Я б не став улаштовувати акцію публічної відмови від нагород, а залишив би пана президента Польщі сам на сам з його активним суспільством, яке доволі критичне до його вчинку з «Білим орлом». Можливо, це б спрацювало краще. Але, звісно, мене ніхто не питав, тож маємо те, що маємо. Скажу про інше.На мій погляд, ніхто й ніщо так не принижує Україну, як брехня українською мовою. Зараз соціальними мережами поширюються дебільні антипольські наративи, над сенсом яких багато хто не замислюється, тож хочу пояснити брехливість принаймні пари з них.1. «Поляки — такі самі, як росіяни».Це абсолютна, майже ксенофобська неправда: поляки — мирний народ, вони не воюють з Україною й не планують цього робити. Навпаки, допомога Польщі у цій війні значна, важлива. Далі людям з головою, що працює, немає чого пояснювати, а до дурнів я не звертаюся. Уважаю, що вони таким чином ображають наших друзів у Польщі, яких щонайменше там половина. Прошу в кожного з них пробачення за цих недоумків!1. «Сильна Україна не потрібна Польщі так само, як і росії».Що мають на увазі ті, хто таке стверджує? Що «Польща = росія»? Що Україна планує в майбутньому напасти на Польщу? Що Польща в майбутньому, якщо Україна не буде достатньо сильною, окупує її частину? Чого ж тоді Польща не напала разом з росією у 2022-му, а мільйони поляків прийняли наших біженців як рідних? У когось серйозно є такі агресивні наміри? Я впевнений, що ні. Тоді як за рівнем дурості та брехні це відрізняється від російської пропаганди? Який інтелектуальний рівень дописувачів демонструють ці «аналітичні думки»?Це — лише два приклади того, що мені огидно бачити. Сприймайте життя тверезо, не емоційно, не підтримуйте й не поширюйте це лайно! Для мене воно тхне москвою, а не Києвом і Варшавою.
Український публічний простір страждає здатністю звертати увагу на все, крім справді важливого, не помічати живу свиню на столі, і це виглядає вже як хвороблива відмова від реальності. Наприклад, усі обговорюють неіснуючий «скандал» із Портниковим, упритул не помічаючи діяльності Гончаренка, який сам по собі — перманентний скандал і ганьба для України, що послідовно й свідомо бʼє по її обороноздатності. Скінчиться це тим, що все це лайно обовʼязково вибухне, і тоді всі вдаватимуть, що сталося щось неочікуване, хоча все буде цілком логічно. Я це на 1000% передбачаю, але більше не писатиму нічого про це, мені це набридло, почекаю на березі зливу цієї каналізації. Окремий привіт піарникам «Європейської Солідарності», які, мабуть, переконали Петра Порошенка в тому, що на якихось там «виборах» треба ставити на ухилянтів і ватний електорат. Такі за «ЄС» усе одно не проголосують ніколи, а ось щирі симпатії патріотів, зокрема військових, будуть утрачені назавжди, і це станеться також обовязково.
ПОПУЛІЗМ = СМЕРТЬ ДЕРЖАВИ Українські політики [не] роблять усе для цього Усі ми ненавидимо росію. Але там політики не бояться говорити про загальну мобілізацію, бо не бояться «виборів». Натомість наші політики — всі — цілодобово готуються до примарних «виборів», яких до кінця війни не буде, а значить — не буде довго, бо росія не зупиниться.А не зупиниться вона, зокрема, тому, що Путін чудово бачить наших політиків, які аж до смерті країни не почнуть чесно говорити з «виборцями» про реальну потребу в мобілізації, в терміновій зміні мобілізаційних законів, яка назріла ще позавчора, бо вони готуються до «виборів», яких не буде до кінця війни. А кінця війни не буде тому, що…Це — фактично смертельна пастка, якщо її не прибрати. (Я не бачу, хто прибере.) Це — замкнене коло тотального популізму, яке є головною загрозою для існування України. Про те, що в росії ніхто не буде відбивати ухилянтів у «звірів із ТЦК»; про те, що там журналісти не розхитуватимуть суспільство заради переглядів і вподобайок; по те, що рашисти підуть у свою армію мовчки, дисципліновано, а деякі ще й співаючи пісні Цоя та Висоцького «пра вайну», — в нас теж не прийнято навіть думати, бо росія ж «на межі існування через брак палива». А це (не «росія на межі») — правда. Путін будь-якої миті може віддати такий наказ. І що тоді робитимуть наші політики? Продовжуватимуть грати в цю популістичну мовчанку й мірятися рейтингами під час війни?Саме це, а ніякий не «мир» мені здається найреальнішою перспективою цього й наступного років. До якої в нас готуються лише Військові, які не мають ані вибору, що робити, ані законних важелів, ані мінімально достатнього (для тієї самої ротації) поповнення Війську. Через ПОПУЛІЗМ політиків, які тут настільки неймовірно єдині, що їх геть неможливо розділити на «владу» та «опозицію».Наразі, повторюю, я не бачу виходу з цього кола й не бачу навіть спроб шукати цей вихід. Значить, такий сценарій — невідворотний.Вибачте, що не про каву в Криму.Цей текст на УП:https://blogs.pravda.com.ua/authors/muzhdabaev/6a2ace6877951/
Петро Порошенко сьогодні у Верховній Раді:«Шановні колеги, ще кілька місяців тому розмови про мир у цьому залі викликали або скептичну посмішку, або навіть роздратування. Рік тому у цьому залі хтось вимагав відновлення кордонів і переможний план незламності… На сьогоднішній день, нарешті, я чую реалістичні розмови про те, що ми скористаємося вузьким вікном можливості по зупинці війни. Я вірю в зупинку війни і вірю в припинення вогню, тому що Путін слабшає…»Я не вірю, що Порошенко вірить у те, що зараз каже. Він не дурний. Авжеж, миру не буде.Я щиро вдячний Петру Олексійовичу за його постійну допомогу Війську. Але мені дуже прикро, що й він, і партія, за яку я голосував, почали вдаватися до популізму рівня ментального «регіонала» Гончаренка. Залишається хіба що долучитися до кампанії проти ТЦК й мобілізації…Популізм — тяжка хвороба української політики, яка, здавалося б, мала назавжди піти в небуття, але лише загострилася під час великої війни. Це робить нас тільки слабкішими перед реальними викликами, які на нас чекають.
Рєнат Давлєтгільдєєв, огидний уZкій мерзотник, так званий «ліберальний журналіст» каналів «Ходорковскій. Live» і «The breakfast show», який працює у дружній Україні Литві, відчув себе там настільки «вільним і незалежним», що наважився у FB підняти «актуальне» питання щодо шанування прапора росії в Європі. Я щиро раджу цьому Рєнату першим пройтися зі своєю улюбленою ганчіркою вільнюським проспектом Гедімінаса, наприклад. І зібрати на власну пику реакцію литовців, які його в себе прихистили. Авжеж, він цього не зробить, бо він — боягуз і покидьок. Але цю його пропозицію, яка «випадково» збіглася з поверненням російських символів на деякі спортивні змагання, я прошу тут оцінити не стільки українців, скільки наших братів-литовців. Друзі, як вам таке? Можете навіть написати йому, що ви про це думаєте, на його FB-сторінку: https://www.facebook.com/davletgildeevP.S. Уzкій сцикун видалив у себе з ФБ допис про «флаг расії». Але його улюблене «ехо маскви» все зберегло: https://echofm.online/opinions/a-kakoj-flag-ona-dolzhna-to-byla-demonstirovathttps://youtu.be/n8oHm8IJQRYНове в моєму YouTube
МІФОТВОРЧА МІСІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВприречена на провал: популізм не переможе реальністьЗамість того, щоб бити на сполох, закликати громадян і робити все для мобілізації на тлі того, що росія планує мобілізувати ≈ 1 мільйона своїх (і вона це зробить, бо там не прийнято вбивати представників власної армії, які вручають повістки), наші політики — хором! — несуть безпідставну маячню про «закінчення війни», «перемирʼя», «припинення вогню» тощо. І підкреслено, старанно обходять головну «непопулярну» тему. Я чесно не знаю, чи варто до будь-кого з них конкретно звертатися, бо вони, здається, всі збожеволіли на цьому заспокійливому «передвиборчому» піарі в той час, коли Україна входить у вирішальний віток війни. Коли потрібен максимальний звʼязок суспільства з реальністю, максимальна підтримка Армії державою та суспільством. Тому я просто скажу, що маю. Люди, не вірте цьому! Миру не буде — буде війна. Усе це «мирне» — цілковитий безвідповідальний піздьож, наслідки якого можуть бути набагато трагічнішими за наслідки всіх балістичних обстрілів разом. Бо брехня вбиває. І людей, і держави.
ЗАСНОВНИК «ТАТАРКИ» РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ ЗАКЛИКАВ КИРИМЛИ ГОТУВАТИСЯ ДО НОВОЇ ДЕПОРТАЦІЇ Корінний народ Криму має готуватися до останнього геноциду, щоб просто не заважати фейковій мережі «кримської кухні» «Татарка» без питань від відвідувачів продавати чібереки зі свининою, яких у Криму ніколи не було.Контекст:— допис про цю псевдокримську мережу, з якого почалося публічне обурення свідомих киримли й українців і https://www.facebook.com/share/p/1E8wBqSaBA/?mibextid=wwXIfr— допис голови Меджлісу Рефата Чубарова про бажання нового товариша Сталіна, тобто ментального росіянина — як виявляється, засновника цієї «Татарки» (https://www.instagram.com/vladymyr_b?igsh=MWhpbnRwb2xkczY2cw==) остаточно вирішити питання корінного народу Криму https://www.facebook.com/share/p/1CsvXY2EU3/?mibextid=wwXIfrЗакликаю: — патріотичних громадян України максимально поширити цей допис і бойкотувати ці проросійські заклади;— Службу безпеки України й Офіс Генерального прокурора України відкрити провадження за публічні заклики до повторення геноциду киримли за статею «розпалення національної ворожнечі».P.S. Це той випадок, коли вчергове безпомилково спрацював базовий закон Леся Подерв'янського: «Естетика випереджає буття». Я зрозумів, що це якась гидота, коли вперше побачив їхню вивіску, зайшов, переглянув меню й пішов. Авжеж, це коричневе вибухнуло.
TGLIST.COM.UA
