SPLASH ⚡️ | Artemas — "getting up to no good"Артемас усіма фібрами душі намагаєтьс...

Artemas — "getting up to no good"Артемас усіма фібрами душі намагається довести, що він не залежний від трендів і не має на меті створювати вірусну музику, але його реліз говорить про зворотне. Починаючи з першого трека ти розумієш, що він несвідомо став заручником його найбільшого хіта "i like the way you kiss me", а назва другого "i kinda like how u know just how beautiful u are" наче навмисно натякає на нього. Проте, якщо абстрагуватися, то в новому мікстейпі можна почути багато нового. А саме те, що артист почав загравати з гіпер-поп і ще глибше занурився у dark-r&b і навіть тріп-хоп. Деякі пісні дійсно нагадують роботи The Weeknd, чия музика, за словами самого Артемаса, і надихнула його на створення платівки. Альбом вийшов досить стильним, емоційним та якісним. Важко оцінювати цілісність коли більшу частину пісень я вже чув раніше і встиг навіть заслухати, але, можливо через те, що мені в принципі подобається те, що він робить, протягом цих 10 треків бажання скіпнути не виникало. Відкидаючи ідею самоповтору та прагнення знову влетіти в тренди з тією ж фішкою, робота класна. __________________________________________RAYE — "THIS MUSIC MAY CONTAIN HOPE."Рей - яскравий приклад коли лейбл дійсно не дає розвиватися талановитим артистам. Після того, як вона стала "незалежною", вона буквально віднайшла нову себе і знайшла свою нішу у сучасній поп-індустрії. Новий альбом чергове тому підтвердження. Це навіть не альбом, а радше повноцінна театральна вистава, яка сплітає здавалося б непоєднувані стилі. Якщо описувати альбом, як переважно оркестровий джаз, соул та класичний мюзикл, то важко уявити, що хаус-поп або рнб треки будуть тут доречні і зможуть органічно вписатися в загальну картину. Саме вміння поєднати непоєднуване і є відмінною ознакою цього альбому. Друга перевага це коли артист не намагається працювати в рамках актуальних жанрів та трендів, а створює власні, що також прекрасно вдається Рей. Адже далеко не кожен сьогодні може очолити чарти з піснею у ретро-поп стилі («Where Is My Husband!»). В цілому цей альбом є ідеальним продовженням успішного дебютника і заслуговує лише на похвалу. Деякі пісні мають такий кульмінаційний вайб, що складається враження ніби дивишся фінальну сцену якогось фільму-катастрофи, що дійсно приємно вражає. __________________________________________Charlie Puth — "Whatever's Cleaver!"При прослуховуванні іноді складається враження, що ти слухаєш не сучасний альбом, а якусь роботу з 90-х. Тож з цієї точки зору реліз влучний. Особисто я тут чую щось від Roxette та Ріка Естлі. Він сповнений меланхолійних мелодій і ностальгійних настроїв. Безумовно, в "музичному плані" все ідеально відшліфовано, кожен звук, кожен інструмент, Чарлі беззаперечний професіонал своєї справи. Але я, як звичайний слухач, а не професіонал, часом нудьгував. Раніше я задавався питанням хто цільова аудиторія цього альбому, і в цілому питання залишається відкритим. Мені не вистачило банально "хітів", адже якщо згадати, що Пут - один з головних хітмейкерів сьогодення, не зовсім зрозуміло куди поділася його "чуйка". Проте за деякі пісні окремий респект. Серед моїх фаворитів — "Home", пісня, до якої хочеться повертатися знов.