Я якось було відволікся на війну, роботу, видання книг, особисте життя і решту дрібниць та й забув, що в нас люди все ще чекають месію. Їм потрібен або гетьман, який прийде і все зробить для них.Ну от і чого тоді такі люди сміються з "путін пріді парядок навєді"?Або слуга, який прийде і все зробить за них.Я перепрошую, а тоді самі ми для чого народилися, просто пісяти, какати і качанчика в ополонці полоскати?Складається враження - і підтверджується - що суспільство і демократія наразі вкрай нагадує за відчуттями образ мавпи і газети.В нас це є, ми цього хотіли, це тепер наше, як добре, ми можемо це порвати, помняти, зробити м'яч і кидатися цим або витерти цим дупу.Якби ми вчились так, як треба, скаже часом хтось, хто відкрив-таки цей шматок паперу і подивився на ті чорні закарлючки. Але нащо нам це треба, якщо от-от прийде гетьман. Якщо от-от прийде слуга. Якщо не вони двоє так неодмінно буде хтось третій, он десь месія українського народу на підході. Не заперечую, що він може з'явитись. Чи вона.От тільки месій розпинають.Ясновидців та очевидців спалюють на багаттях. Вчителям відрубують голови.Пророків розрізають пилками Тому як ти не верти, а дупа залишається позаду. І чиновники та посадовці крадуть рівно скільки, скільки їм дозволяють прості люди. А справедливість для простого народу - це аби їм теж дозволили хоча би трішки чогось украсти.Щойно кожен прибере біля свого двору, ми матимемо чисті міста. Щойно кожен зробить щось для свого краю - і несподівано відкриє, що цінує свою працю. І раптом зрозуміє, що йому нецікаві горлання з рекламних постерів про те, що "я зміню ваше життя на краще". Бо краще життя відтепер перестало бути якоюсь магічною формулою, а стало простою і зрозумілою річчю. І біля важелів раптом з'являться люди, які цією річчю і вміють займатися. І не буде тут ніякої магії. Просто люди, які почали думати. Давайте будемо такими людьми. Ніколи не пізно. Подякував.