Блекаут! Україна на межі! Метро ни ходе! Поїзди ни їзде! Цей день - рожева мрія росіян, оскільки вони, схоже, певні, що від капітуляції Україну тримає тоненька волосинка, яку слід лиш розірвати, і тоді всі приповзуть до москви на колінах. Але є нюанс. Річ не в незламності навіть, не в силі духу і тд. Будьмо відверті, усі довкола морально вичавлені, про яку незламність і волю можна говорити. А в чому річ? Сам не знаю. У якійсь оскаженілий впертості? Не знаю, як називається цей сплав, що кується при температурі -20 з розпачу, страху й болі геранями і калібрами, але в таблицях такого нема наразі. І це те, що не розуміє росія. Бо її громадяни під тиском кришаться і розсипаються, розвалюються. Наші - переплавляються у щось нове. Різниця в породі, думаю. У відсотку шлаку. До речі, є думка, що ця тимчасова незручність - результат диверсії або кібератаки росії. Ну, вони ж обіцяли Америці не обстрілювати кілька днів? А про решту ж мови не було 😏 Це підкреслює важливість цих кількох морозних діб для верхівки росії - вони готові навіть ризикувати прихильністю старого збоченця, за сумісництвом очільника "планетарного шерифа", який явно заплив жиром і компроматом у наш час. Є щось, що допомагає мамам з дітьми підійматися на 12й поверх з прогулянок. Що допомагає триматися батькам, що похоронили дітей. Що допомагає родинам, що два, три, чотири роки поспіль живуть від зустрічі до зустрічі, від повідомлення до повідомлення. Що це? Я не знаю. Але радий, що це є.