Рандомний воювака вилазить з болота до хати, заходить в Інтернет. Читає: тцк, Анджеліна.Лізе назад в болото, повертається і читає: Міндіч.Воювака не знає цих людей, але він починає відчувати, що всі довкола займаються важливими справами. Всі, окрім нього. Тому що про нього ніколи ніде не напишуть. Коли фінансова та ідеологічна мотивація не працюють в парі, людина рано чи пізно подумає про рідну хату. В кожного є своя межа, за якою буде просто начхати вже, бо хочеться просто лягти спати в понеділок і проснутися в четвер. Всі знали, завжди всі знали, що сумашечі гроші відкатуються та освоюються, просто не всі були готові до того, що це робитиметься так серед війни. Це вже не про "діти депутатів хай воюють", це інший рівень демотивації, який осідає на душах навіть заряджених людей, то що вже говорити про тих, у кого і так просідає впевненість та рішучість. Словом, просто допомагайте військовим. Де можете і як можете. Просто словами навіть, як більше нічим. Навіть не знаю, які шанси спинити цей потік лайна чайними ложечками, але часом аби не загубитися в безодні пітьми достатньо тоненького променя світла.