- Я вибачаюсь, у Вас не знайдеться кулькової ручки?Дядько в робочому комбінезоні із плямами масла, бруду і чогось незрозумілого, що ідеально вписувало його в місцевий колорит гаражного кооперативу, розвернувся до мене в півоберта і примружив очі крізь окуляри.- ... я поверну... потім...,- ніяково додав я, намагаючись зробити якомога респектабельніший вигляд, наскільки це було можливо зробити в замазюканому худі із зображенням Лабораторної миші і розтягнутих штанях 5.11, які мені колись підігнав Мартін.Дядько повернувся повністю, подумав і сказав:- Так-так, зараз знайду.З цими словами він методично як робот бостон дайнемікс почав обшарювати кожен закуток припаркованого поруч фольксвагена транспортер п'ятої серії - бардачок, кишеньки дверей, торпеду, нішу під пасажирськими сидіннями.- Нема... Ви знаєте, немає. - з трагізмом в голосі протягнув він.- От блін, так всігда, - випалив Сайгон, що стояв позад мене зі своєю-вже моєю книгою у руках. - у мене теж як на зло нема.- А Вам нащо? - спитав дядько- Та підписати книгу. Не завжди автора зустрінеш, - якомога простіше відповів я, щоб уникнути зайвих питань і втрати часу. - Сайгон, я он туди (показую) збігаю, там спитаю.Дядько на іржавому додж вояджері якраз задкував, щоб дременути з цього нескінченного лабіринту іржавих воріт, коли я постукав до нього у вікно і так само попросив ручку.Імовірно, доджі з конвеєра ручками комплектують, на відміну від фольксвагенів, тому вже за десять секунд я мчав до Сайгона, який вже про щось гомонів із дядьком.-... так ми і видали книгу. А ви теж щось написали? - вловив я залишки дядькового монологу.- Та це ж Сергій Сергійович Saigon, автор Кіна дикого степу, - з ходу випалив я і простягнув ручку Сергію.- А де її купить?- Ніде, - відрізав Сайгон, паралельно розмазуючи чорнила на титулці.- В смислі? Книгу як купить? Де її взять? - Та ніде. Тільки у мене. Але з собою зараз немає, то ніде. - продовжував сопіти Сергій, хитро усміхаючись.- ...ось, - втрутився я і простягнув дядькові смартфон з відкритим фейсбуком, - сюди вводите ім'я автора, ось його сторінка, тут можна і замовити.- О, дякую. А Ви, до речі, не чули, я тут розповідав. Я ж теж автор. Ми написали "Хроніка війни в чорноморській та азовській операційних зонах 2023".- Як-як? - перепитав я, намагаючись швидше нагуглити. - Ніколи про таку не чув.- Хроніка війни в чорноморській та азовській операційних зонах 2023... Мене звати Анатолій Бондарук. На жаль, з собою не маю книги, щоб Вам подарувати....- Та нічого, я знайду, - усміхаюсь.- Так а шо тут відбувається? - підкотив водій на доджі і витріщився на те, як Сайгон підписує книгу, - автограф сесія чи шо?- Не повірите, так. Я б сказав, що тут цілий літературний гурток. Осьо (тицяю пальцем на Сергія і Анатолія) - зібралися два автори, один мені книгу підписує, інший свою презентує.Обличчя вояджеровода витягнулося і я тим часом повернув йому ручку:- Дякую. Дуже виручили.- Прошу.Штош. Тепер в мене колекція селфі вже з двома авторами, книжок яких я не читав.Треба буде ще ті Хроніки купити і можна відкривати бібліотеку.А чого ми з Сайгоном зустрічались?Нє, не через книгу.Він нам позашляхової гуми підігнав два комплекти. Один - з дисками.Тищ на 50.Чо він нас так любе?Він-то каже коротко "гума має служить пацанам", але я-то знаю, що він просто пронікся моєю думкою, що у Мартин Брест несмішні жарти.І тепер шукає привід зі мною зустрічатися, пити на заправці каву і обсмоктувати цю геніальну глибоку мисль.А так шо...МИ продовжуєм завдяки Вам крутити гайки на військових корчах і топити їх у багнюці.Скоро буде багато хороших новин.Вони вже, насправді є, але їх анонсувать поки ніззя.Майте тихий вечір.