Два роки, Вовка. Вже два роки поспіль приїжджаємо до тебе в село, їмо кавуни, мед із сот, регочемо, обіймаємо твоїх батьків і Оксанку. Вперше їхав всю дорогу з твоїм побратимом з сємсятдвойки. Жуть у вас заміси були. Ти не розповідав. Та де там, де б ти встиг. Ми 2 місяці лиш були знайомі. Вперше в руках тримав твої нагороди. Того року якось не довелось, а тут роздивлявся. І фото твої дитячо-юнацькі. Ти там капець смішний. Як і ми всі на таких же фото. Пам'ятник тобі хороший поставили. Ти на ньому ззаду руки розставив на фоні Бакоти, ніби летиш, а спереду - сидиш і смієшся. Ми теж біля твоєї могили реготали. Все як ти хотів. А, Вітя, побратим твій, тобі 2 білі троянди поклав, єслі шо. Ми гвоздики, а він троянди. Батьки нормально, Вова. Ну, наскільки це можливо. Ремонт трохи зробили в хаті. Я вперше бачив рідкі шпалери. Кішка у них живе. За три дні до твоєї смерті народилася. Оксанка теж вивозить. Так і летить на одному крилі та ще й підставляє його іншим вдовам. Що ще... так, прапорів на сільському цвинтарі додалося рази в 1,5-2. Там поховали твого односельця, якого так і не витягнули з бліндажа, бо там було всьо. Пряме влучання. Але могилу зробили, щоб була. Щоб було куди ходить. Як от ми до тебе ходимо. І ще алею пам'яті в центрі села зробили. Велика, я тобі скажу. Ти там є. Досі не вірю, що ти теж там є. Вовка, ми зайшли на третій рік війни і ми досі на ногах. Країна воює. Все складно і не все виходить, але послухай цитату розумної людини - Evgen Lybovych - яка теж з лютого 22-го тягне службу"Під одним з репостів мого попереднього посту є коментар про те, що дуже погано, що навіть такі люди, як автор посту, мають сумнів у нашій перемозі. Якщо б 24.02.22 я не був переконаний в катострофічності ситуації, я б не побіг у той день до ТЦК. Якщо б у мене не було сумнівів у гарантованості нашої перемоги, я б вже дембельнувся по здоров'ю. Тому добре, коли є сумніви, якщо вони не перешкоджають робити те що треба. Погано коли багатьом переконаність у нашій перемозі дозволяє бездіяти, щє гірше, коли дозволяє красти."Поняв, що коїться, так? Типу АТО-2, тільки тепер кратно більшій кількості людей не все одно. І вони продовжують робити те, що треба. Вова, ми досі на ногах. Країна б'ється. Ти б пишався, чесно. Два роки тому при обороні Бахмута у бою із російськими загарбниками загинув найкращий Вова України. Володимир Гунько, офіцер 58-ї бригади. Пройшов пекло 2014-го, провів кілька місяців в полоні, взяв до рук зброю в 2022-му і не відступив. Майте тиху ніч.