​​Навіки в строю: Громада попрощається з Героєм, жителем села Тарасенкове Ткаченком В’ячеславом Рівно рік тому, під час урочистостей до Дня Державності, у повітрі панувала особлива атмосфера — суміш гордості та щемливої надії. Тоді Відзнаку Міністра оборони України «10 років сумлінної служби», якою Ткаченко В’ячеслав Віталійович був нагороджений наприкінці 2024 року, вручили його найдорожчим людям — мамі Ользі Володимирівні та синові Ростиславу.Кожен, хто стояв тоді поруч, подумки благав небо про одне: щоб В’ячеслав повернувся. З 20 лютого 2025 року він вважався зниклим безвісти, і серця рідних жили вірою, попри довгі місяці тиші. Сьогодні ця віра розбилася об страшну реальність. Надійшла звістка, якої боялися найбільше. Експертиза ДНК підтвердила: молодший сержант Ткаченко В’ячеслав загинув. Невідомість закінчилася болем, який не вгамувати словами.В’ячеслав народився 23 січня 1982 року в селі Денисівка. Доля випробовувала його змалечку — батько помер, коли хлопчику було всього 3 місяці. Мама Ольга Володимирівна сама піднімала на ноги немовля та старшого сина Сергія, а згодом надійним плечем для родини став вітчим Омелян Михайлович.Батьки та школа з ранніх літ заклали у В’ячеслава основи моральних цінностей і сформували його характер та світогляд. Хлопець виріс чесним та принциповим, не терпів несправедливості, не втрачаючи честі захищав правду, був свідомим у своїх діях, будь-яку справу обов’язково доводив до кінця. Він виріс людиною слова.Після здобуття середньої освіти в Денисівській школі, упродовж півтора року військовий вишкіл строкової служби проходив у лавах Нацгвардії України. За плечима оборонця України Ткаченка В’ячеслава з позивним «Удав» служба у патрульно-постовому підрозділі Національної поліції України в м.Полтава. Згодом вже з власною родиною В’ячеслав повернувся до рідного села Денисівка, пізніше родина переїхала до села Тарасенкове, там влаштувався на роботу в СТОВ АФ «Оржицька», пізніше заробляв, надаючи послуги з ремонту будинків. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, В’ячеслав не вагався ні хвилини. Спочатку підрозділ місцевої тероборони в Тарасенковому, а далі — мобілізація. Як стрілець зенітно-ракетного відділення, він три роки тримав небо над нами на найгарячіших Харківському та Донецькому напрямках. Чоловік не шукав слави чи визнання — він просто робив те, що вважав за правильне. Свій останній бій молодший сержант Ткаченко В’ячеслав прийняв 20 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання в районі села Погребки Суджанського району Курської області.«Титан, надійний побратим і щира людина» — так відгукуються про нього ті, хто йшов із ним пліч-о-пліч.Від імені всієї громади висловлюємо глибоке співчуття мамі Ользі Володимирівні, братові Сергію, дружині Юлії, сину Ростиславу, усім рідним, близьким та односельцям. Ваш біль — це біль кожного з нас.Востаннє до рідної громади Герой повернеться у четвер, 9 липня 2026 року.Детальну інформацію про час зустрічі живим коридором, маршрут траурного кортежу та місце поховання буде повідомлено додатково.