​​ 🕯️ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ КРИЛОВЄ дати, які болять особливо.29 лютого — день, що приходить лише раз на чотири роки. Але для родини, для громади, для всіх, хто знав Олександра Михайловича, цей день тепер назавжди щорічний у пам’яті — день втрати, день тиші, день невимовного болю.Він повернувся з війни не переможеним. Він повернувся воїном. Та разом із ним повернулася й хвороба — важкий, підступний наслідок пережитого. Те, що не змогли зламати обстріли й фронтові дороги, поволі підточувало його сили вже вдома.Він боровся. Терпів. Тримався.Як тримав позиції на сході — так тримався і в боротьбі за власне життя.Та війна інколи продовжується і після демобілізації. І цього разу вона забрала його тихо, без пострілів, але так само боляче.Олександр Михайлович прожив життя людини честі. Доброволець, ветеран, Захисник. Людина, яка двічі без вагань стала на захист України. Його мужність вимірюється не лише нагородами — вона вимірюється вибором. І цей вибір він робив завжди на користь Батьківщини.Минув ще один рік.Біль не зник.Порожнеча не заповнилася.Та разом із сумом живе й вдячність — за відданість, за силу, за жертву.Світла пам’ять Герою.Його ім’я назавжди залишиться в історії громади та в серцях людей.