#ТоматиВідкрила банку ніжинських томатів (ті, що у томатному ж соку) та і їм їх другий день. Це мої вправи, спрямовані на розгрібання власної спіжарочки. Ну і — зима ж, самий правильний час їсти заготовлене у свій найкращий період.Я свої три томатинки ще приправила шою з чорного часнику (дякую, Коля!) та ідеальною японською сумішшю, де поєднані чілі та сушена цедра юзу (це вже другий рік поспіль мій улюблений додаток до усього). То ж дуже мені смакує!І я пригадала історію. На початку нульових ми з моїм тодішнім бойфрендом провели місяць на Кубі. Це була моя перша подорож у той регіон і я була сповнена безпідставними (як з'ясувалось на місці) очікуваннями. Одне з них стосувалось їжі. Тому, крім різних інших екзистенційних криз, я там пережила ще й томатну. Тобто, усі томати, які зустрілись мені за цей місяць, були або зеленими й несмачними, або червоними, гумовими та несмачними. Й це було настільки розповсюджено, що я почала вбачати у цьому деяку тяглість.І ось, після місяця різноманітних інсайтів та трансформацій ми повертаємось у зимовий січневий Київ. По дорозі з Борисполя (боже, як я скучаю за цим!) я прошу водія негайно заїхати до супермаркету по дорозі, купую там банку томатів (тоді це був Чумак) і одразу з'їдаю половину, повторюючи з набитим ротом: "Україна — батьківщина томатів!"Отакі ось подвійні стандарти колумбового обміну згадались мені.