Модерна Спіжарка | ВласнаСпіжарочка #Michelin // Йшла сьогодні на базар і думала про їжу....

#ВласнаСпіжарочка #Michelin // Йшла сьогодні на базар і думала про їжу. Тобто - продовжувала додумувати якісь логічні пояснення, чому у нас настільки усі одержимі комфортною їжею і практично ворожо, з недовірою та скепсисом ставляться до усього, що є за її кордонами, особливо усе, що ближче до файндайнінгу. Узагальнений "мішлєн".У мене є своя теорія, звичайно. Але я вирішила йти від зворотного.  Маємо комфортну їжу. Вона знайома, затишна, звична.Як, до прикладу, комфортний одяг.Ми маємо одяг на кожен день: джинси, майки, кросівки чи сандалі.Але, коли є нагода - ми вдягаємо костюм чи сукню, якусь спеціальну блузу  спідницю або сорочку, іноді навіть з краваткою чи метеликом. Або не вдягаємо. Але точно купуємо їх - задля слушної нагоди.Паралель з їжею - очевидна.Відвідини модного шефського закладу, ресторану з зіркою - не зовсім пересічна подія.У мене, наприклад, в житті були такі випадки, що я їла у тризіркових ресторанах двічі за добу, але щоб піти у мішлєнівський отак запросто, у в'єтнамках, та ще й взяти їжу з собою - то тільки раз і то у Сингапурі, де Мішлєн дають торговцям вуличної їжі (і це теж класно! І розширює кордони!).Ще можна оперувати такими паралелями: наш смак в одязі змінюється з роками. І не тільки під впливом моди чи трендів, а й від того, що відбуваються наші власні, особливі трансформації.У дитинстві нас одягають дорослі, батьки. Це час, коли ми не безправні та не впливаємо на ці рішення. Те саме з їжею. Нам нав'язують страви, смакові комбінації, розклад, за яким ми харчуємось.Але, дорослішаючи, ми починаємо казати: ні, я не буду вдягати цю рожеву курточку (хаха) чи ці жахливі чоботи. А ще кажемо: ні, я не їстиму цю огидну кашу чи парову котлету. Хоча... Кого я обманюю...Якщо чесно, я більше ніколи в житті не з'їла манну кашу, як тільки досягла віку, коли змогла сказати їй тверде "ні!". Тож, з дорослішанням, нам відкривається цілий світ можливостей. Особливо зараз - коли кордонів не існує. Чому ж, так сміливо експериментуючи з одягом, кольором волосся та іншими тілесними модифікаціями, ми воліємо залишатись настільки консервативними у їжі? Чому тримаємось комфорту, а не досліджуємо панк, авангард, модернізм?Як ви розумієте, я маю теорію. Але цікаво, що ви думаєте?Що нас (українок та українців) тримає у полоні всюдисущих сирників, котлет з пюре та пасти з вершковим соусом?