🤬«Дефіцит квитків шалений, ціни ростуть, а кондиціонерів немає — запасайтеся терпінням»Ситуація з літнім колапсом в «Укрзалізниці» — це не просто «тимчасові технічні труднощі» чи наслідок аномальної спеки. Це логічний, неминучий і системний результат витіснення ринкових механізмів державною монополією. Коли офіційні представники перевізника радять пасажирам «дивитися, чи є кондиціонер при купівлі» або «запастися терпінням», вони мимоволі оголюють головну проблему: повну відсутність стимулів орієнтуватися на клієнта.Прихильники держвласності часто аргументують її наявність «доступністю для народу», проте реальність доводить протилежне, адже ціни на квитки постійно зростають, дефіцит залишається шаленим, а люди отримують за свої гроші теплові удари. Пасажир монополії завжди платить двічі: перший раз — приховано через податки, з яких держава роками субсидує хронічно збиткові та неефективні підприємства, а другий раз — явно при купівлі квитка, вартість якого адміністративно підвищують для перекриття дірок у бюджеті компанії.Приватний підприємець ризикує власним капіталом, тому якщо він не забезпечить кондиціонування, розетки та справні вікна, споживачі миттєво підуть до конкурентів, і компанія збанкрутує. Страх банкрутства та жага прибутку — це найкращі рушії модернізації, але у державної монополії такого страху немає. Бюрократам, які керують залізницею, не загрожує втрата власних грошень через незадоволених пасажирів, а капітал розподіляється за політичними чи номенклатурними пріоритетами замість реагування на ринкові сигнали. Оскільки реальної конкуренції немає, пасажири все одно викуплять усі квитки через відсутність альтернативи, тож у монополіста зникає будь-який сенс інвестувати в дорогі системи клімат-контролю.Поради «писати скарги на сайт» — це намагання лікувати симптоми, а не хворобу. Єдиним дієвим механізмом контролю якості є право споживача сказати «ні». Щоб українські потяги перестали нагадувати спа-салони екстремального виживання, залізничний сектор економіки має бути денаціоналізований. Держава повинна втратити монопольний статус на перевезення, а інфраструктура колій має бути відкрита для приватних операторів. Поява кількох конкуруючих компаній миттєво запустить боротьбу за пасажира, і тільки тоді, коли перевізник знатиме, що незадоволений клієнт збагатить його конкурента, кондиціонери почнуть працювати, а вікна — відчинятися.