💭Держава за своєю суттю є інструментом перерозподілу. Вона примусово відбирає ресурси у людей через податки і розпоряджається ними далі. Цей процес вже є крадіжкою.Звичайно, це викликає недовіру до держави та спробу людей зберегти результати своєї праці. Саме це, з боку держави, вважається економічним злочином: те, що люди чинять їй опір та намагаються захистити себе від грабежу з боку держави. Але те, що держава називає злочином [несплата податків], для людини є способом захисту власного життя, родини й своїх ресурсів.📈Будь-яка держава завжди прагне розширювати свій вплив на людей та їхні ресурси. У країнах, які зазвичай вважаються менш корумпованими, держава робить те саме, але люди з різних причин просто сліпо довіряють системі, менше чинять опір та рідше називають перерозподіл проблемою.Але якщо ж держава за своєю природою схильна до неефективності та зловживань, то чому суспільство продовжує її підтримувати? Чому вірить, що держава — це безпека, порядок та справедливість?Одна з причин — ілюзія обміну. Держава створює видимість, що, забираючи у нас частину доходів через податки, вона надає щось натомість: дороги, лікарні, освіту. Але якщо порівняти якість цих послуг з їх собівартістю, як правило виходить, що держава забирає у нас більше, ніж нам віддає. При цьому у нас немає вибору: ми не можемо відмовитися від послуг держави й обрати кращего постачальника.Держава позиціонує себе як захисника від внутрішніх та зовнішніх загроз.Але вона сама, насправді, є головним джерелом насильства — через податки, регуляції та монополію на насильство.Ми звикли думати, що без держави буде хаос, хоча насправді все, що нам обіцяє [але не надає] держава, всі ці функцій, могли б виконувати [тобто справді надавати] конкуруючі приватні структури. І все це, до того ж, було б набагато дешевше і якісніше.📱 Детальніший відеорозбір «Феномен української корупції» вже чекає вас на YouTube!