Практика ~ Фабрічевой ☘️ | Про що це для тебе?Є таке дивне й на перший погляд бісяче питання, яке...

Про що це для тебе?Є таке дивне й на перший погляд бісяче питання, яке часто звучить під час психоаналітичних сесій. Згодом, коли автоматичні захисти слабшають, воно відкриває простір для рефлексії й допомагає відокремити спільне від особистого.Ці чотири роки, для мене, час тотальної дихотомії. Період, у якому водночас розривалися й зміцнювалися зв’язки, де зневіра та розчарування перебували в постійному конфлікті з надією та силою волі.Адаптація до нових реалій і відкриття в собі якостей, не завжди приємних, конкурували з бажанням повернути все «як було». Розуміння того, що «як було» вже ніколи не буде, врешті зустрілося з іншим усвідомленням - я вже й не дуже пам’ятаю, яким було те «раніше». Але кадри серіалів, знятих у мирні часи, досі викликають щось межове - між тугою та ностальгією.Бажання втекти від реальності, раз і назавжди захлопнувши кришку ноутбука, витіснялося болем від втрат, які стукали знов і знов - через двері сусідньої кімнати, нічними дзвінками, пекучими повідомленнями в соцмережах.Нервова система поступово перейшла у дивний стан – латентної емпатії.Мої канали сенсорного сприйняття, здебільшого аудіальні, навчилися відрізняти звук сміттєвозів від роботи ППО, мопеди, що везуть замовлення, від «мопедів», що несуть небезпеку.Іноді здається, що мозок навчився обробляти інформацію з шаленою швидкістю. Але я добре розумію, обробляти не дорівнює інтегрувати.Я все більше відчуваю, що моя робоча пам’ять переповнена новинами, дописами, чужою й власною аналітикою, і… сотнями історій людей – трагічними й героїчними, болючими й радісними, схожими й водночас різними.Тому я почала вести маленький щоденник. Скоріше за все, я його ніколи не опублікую. Але він допоможе мені врешті-решт інтегрувати цей досвід.За ці чотири роки, з 24.02.2022, я відчувала себе і на вершині, і під нею; і самотньою, і в колі своїх; сповненою сили та віри, і самураєм, у якого, як-то кажуть, немає мети, є тільки шлях.Я навчилася чекати і не чекати, робити маленькі кроки, жити тут і зараз, планувати не більше ніж на тиждень і майже миттєво змінювати плани.Ці чотири роки остаточно заземлили мене й навчили прийняття: світ одночасно прекрасний і несправедливий. І ти справді багато чого можеш змінити, окрім того, що не підлягає контролю.Ці чотири роки від початку повномасштабного вторгнення дали мені важливе усвідомлення: коли ти доросла, ніхто не зобов’язаний піклуватися про тебе. Але! той, хто хоче тебе підтримати, обов’язково знайде спосіб це зробити. Минє ще кілька років, і я перечитаю цей допис; так само, як сьогодні перечитую свій перший текст, написаний на початку вторгнення рф в Україну - "роби те, що можеш і вмієш робити добре". Обов’язково переслухаю й розшифрую всі свої ефіри; хто знає, можливо, з них вийде друга книга.Я це зроблю, додавши нові дані й висновки до своєї рефлексії. І, можливо, знайду точнішу відповідь на дивне питання: про що це для мене.А поки – вшаную пам’ять тих, хто пішов за ці довгі роки війни.І подякую тим, хто залишився поруч – у максимально екзистенційному сенсі цього слова.Дякую, що ви були.Дякую, що ви є.Тримаємо зв’язки.