Вночі мені сниться дивне світло. Хтось ніби розгортає сторінки неба, і з тиші виходить він — Хаяо Міядзакі, спокійний, сивий, як хмара, що пам’ятає всі вітри.Міядзакі: — Вітер дужче. Ми повинні навчитися жити далі. Я озираюся на сон, ніби шукаю режисерську підказку.Я: — Це що… загасло? Він усміхається — так, як усміхаються люди, які бачили більше, ніж можуть розказати.Міядзакі: — Ні. Це цитата з мого мультфільму.Я: — З якого? Він піднімає руку, і раптом довкола пролітають літаки, трави колишуться, а небо стає вищим.Міядзакі: — «Вітер дужче». Я ковтаю повітря — ніби вперше чую ці слова.Я: — О. Треба подивитися. Тут сон різко розкривається, як завіса, й я ніби виходжу на сцену перед глядачами.Я (уже до вас): — Тож запрошую вас цього тижня, у неділю о 18:00, до артпростору «Цінності», щоб разом подивитись цей дивовижний мультфільм, поговорити про нього, розкласти на смисли — так, як роблять справжні глядачі вітру. І тут Міядзакі ще раз виглядає зі сну, притримуючи окуляри, ніби підморгує.Міядзакі: — І скажи їм: хто прийде в костюмі — у стилі мене, моїх героїв чи будь-якого мого світу — отримає від хазіїв «Цінностей» смаколик. Так працює магія.Я: — Тож до зустрічі в неділю. 18:00. «Цінності». Вітер дужче — а ми йдемо й дивимось.