НайпершийПам'яті Да ВінчіСвітанок зрить гаряче серце в тілі,Що сонцем тьму розвіює у млі.Не боги - звір. Божественне в людині!Стилетом став двух кольорів судьби!Незрима путь жадала з тебе слави,Лиш ти зборов в двобої хижу смерть.Рука здригнула. І в бою, і знову.Зродився, келих свій іспивши вщерть!Не взнавши втоми, загудів Дніпро,Яри істоптані, й згорівші кручі.Ти лезом був двосічнив - став пером,Бахмуту, степу дикого, та Бучі.Ти кайданам обравши зброю,За Богом в бій один пішов.Найкращий. Був лише собою.Свою пролив за зграю кров.Один втримав навалу в мертвім лісіЗалізний лицар. Хрещення в землі.Метал, бетон й гармати. Плоть і кров!У янголів розгрузки й мозолі.Історія своїх знайде й запишеКрізь серце, чистим в слові од боїв.Сьогодні ж ми зустрінемо світанокЗ твоїм вогнем, що ти колись узрів.А завтра - путь. Найдовша в світі путь.У серці смерть, що ти для нас зборов.Палахкотить сузір'ями майбуть.Вогонь новий з зруйнованих оков.Горять сьогодні нові зоріКрізь дим снарядів та пожеж.Ти ж був у вічному полоніЗ кісток й набоїв сталих меж.— Олександр Мєняйлов «Данте»МЕТАРОМАНТИКА™