Історія не пробачає помилок. Під час визвольних змагань 1917-21рр. український народ мав шанс здобути волю і нормальне майбутнє.В Україні було декілька мільйонів солдат і ветеранів, які пройшли горнило битви і мали свою зброю. Вони могли захистити Україну, але...не стали. Хтось втомився, хтось не бачив різниці між "червоними" і "жовто-блакитними", хтось вбивав своїх генералів, бо маючі мілкий розум не розумів маштабу своїх помилок.Тим не менш ми програли. Спочатку все було не так вже і погано. Худо-бідно люли жили, потерпаючи від "продрозверстки" і "колективізації", але якось жили.Але потім прийшов Голодомор. І той хто десять років назад обрав шлях поразки "заради родини" тепер дивився, як все заради чого він зрадив Україну гине... Спочатку загинула стара мати, потім діти, потім в петлю полізла дружина бо не витримала цього пекла... І він сидить один, біля своєї хати, і дивиться в небо. І єдине про що він мріяв в цей момент. Це повернутись у далекий 1920й, коли його руки ще мали сили тримати зброю, і він міг боротись. Він міг не допустити цього всього, він міг битись і загинути, але не жити в пеклі Голодомору... Але в 1933му вже нічого не можна було змінити, і він тихо помирав біля своєї хати втративши все, заради чого свого часу відмовився від боротьби...Сьогодні в нас є шанс не допустити новий Голодомор. Якщо програємо все повториться. Якщо ви вважаєте, що нині світ став цивілізованішим, то подивіться на Китай, де мільйони мусульман живуть в сучасних конц-таборах "таборах перевиховання"...